Костянтин Майборода із Сухого Хутора строкову не служив, мав проблеми із здоров’ям. Коли принесли повістку, без вагань пішов боронити рідну землю і нас. Він так і сказав своїм батькам: «Це не обговорюється. Це моє рішення, і я іду». До лав Збройних Сил України наш земляк був мобілізований 10 квітня 2023 року.
«14 квітня ми провели Костю біля військкомату в Криничках. Він спочатку був на вишколі тут недалеко, в нашій області. Приїжджати до нього не дозволяв. Присягу вже давав на місці, розповідав нам по телефону, що зачитував особисто на урочистому шикуванні, а хлопці за ним повторювали. Я тоді так пишалася сином», — згадує мама Кості Наталія Анатоліївна. Тоді вона ще не знала, що 14 квітня біля військкомату бачила сина живим востаннє…
У мирному житті Костянтин Майборода працював автослюсарем на СТО у Кам’янському. Спорту не цурався. Гантелі, турніки то було його. Тож пройшов відбір у третю штурмову бригаду. Їх десятеро відібрали туди. Спочатку пройшли навчання в Києві. Батькам – Миколі Васильовичу та Наталії Анатоліївні син розповідав, що ще вчиться. А сам давно був під Бахмутом…
Про це знала сестра Кості – Тамара. Шифрувалися брат і сестра. Костя дуже беріг батьків. Не хотів, щоб хвилювалися. Майбороди до останнього не знали, що їхній син у самому пеклі. Тому, коли принесли сповіщення про його загибель, були в справжньому шоці.
Сьогодні, згадуючи ту страшну мить, Наталія Анатоліївна сама дивується як її серце витримало, не розірвалося від горя. Бог дав їй сили все витримати, бо є для кого жити. Мають вони з чоловіком двох онуків. 17-річну Тамарину доньку і Костиного Дениска. Хлопчику нині 6 років. Коли загинув його тато, малюку було лише три.
«Як вони любили один одного, — згадує Наталія Анатоліївна. — Хлопчик змалечку тягнувся до татка. Для нього було важко відпускати тата на роботу. Костя мусив виносити одяг надвір, щоб там одягатись і йти. Він дуже у нас непосидючий, допитливий, кмітливий і шебутний. Коли беремо до себе, то ні на хвилину не випускаємо з поля зору. Він тата не забуває, пишається ним. Обнімає портрета і каже – мій тато Костя. Дуже вдячні синові, що подарував нам такого онука».
Костя народився 12 липня 1987 року. Середню освіту здобув у Дружбівській школі. Освоїв професію автослюсаря, за якою і працював у місті. А потім почалась широкомасштабна війна.
Солдат, стрілець-снайпер Костянтин Майборода був одним із найбільш досвідчених військовослужбовців штурмового відділення штурмового взводу 2-ї штурмової роти 1 штурмового батальйону військової частини А4638. Виконуючи бойові завдання, зокрема, як старший оборонних груп, він координував дії військовослужбовців та безпосередньо брав участь у плануванні та підготовці до штурмових та оборонних дій поблизу Бахмута у Донецькій області. Там 17 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання Костянтин Майборода загинув унаслідок отриманої вибухової травми.
За особисту мужність і героїзм Костянтин Миколайович Майборода посмертно відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, «Комбатанським хрестом».
Земляки ініціювали перейменування вулиці Центральна у селі, де народився і виріс Костянтин Майборода, на його честь. Щоб таким чином вшанувати пам’ять військовослужбовця, який віддав своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
7 серпня минуло три роки, як Костянтин Майборода віддав своє життя за те, щоб зберегти нашу з вами свободу. Він дуже любив свого сина, своїх батьків і сестру, рідне село і своїх земляків. А ще він любив футбол і рибалку. Він би навчив ганяти м’яч свого сина, відвів би його за руку у перший клас. Разом би вони проводили відпустки, канікули у мальовничому селі Сухий Хутір на Криничанщині, подорожували б Україною, світом. Скільки всього доброго, красивого, рідного відібрали російські окупанти тільки в однієї родини. А їх в Україні мільйони! Як таке забути, як таке простити?!.
Галина ЛИТОВЧЕНКО
