7 листопада виповнилося 85 років із дня створення колись районної газети, а нині громадсько-інформаційного часопису Криничанського краю газети «Нові рубежі». Це було у далекому 1939 році. Відтоді газета 9752 рази приходила до осель передплатників. Спочатку вона називалась «Зоря комунізму». А вже із 1963 року — «Нові рубежі». Тобто, понад шість десятиліть наше видання впізнається земляками саме за цим багаторічним брендом. Уже в історії сам Криничанський район. А його газета всупереч адміністративним та поштовим реформам, фінансовим труднощам, війні продовжує жити.
Нині газету для вас випускають Наталя Долгіх (Литовченко), Олена Мушик (Марковиченко) і Галина Литовченко (Шумейко).
Понад 25 років працює у редакції Олена Михайлівна Мушик. У 1999 році доля випадково занесла педагогиню за фахом у стіни «Нових рубежів». Життя змусило тоді її повернутись у рідні краї з Кривого Рогу, де мешкала з родиною. У пошуках роботи Олена зайшла якось до нас. Та так і залишилась.
Починала кореспонденткою, певний час вела передачі районного радіомовлення, очолювала відділ листів. У її журналістському доробку численні публікації про талановитих земляків краю – аматорів сцени, петриківського розпису, майстринь-вишивальниць, лялькарок, художників. Пише вона і про цікаві жіночі долі, роботу освітян, медиків, працівників соціальної сфери, мужніх захисників рідного краю.
Наталя Долгіх, як вона каже, у редакції з пелюшок. Бо ж ще навчаючись у музичній школі після занять завжди прибігала до мене на роботу. Бачила, як працюють журналісти, а згодом і сама стала дописувати у газету про події із свого шкільного життя.
Після школи вступила на факультет журналістики. Вчилась заочно і викладала англійську мову у Червонопромінській школі. А потім «завдяки» мамі у 2002 році опинилась в редакції. Хто б міг подумати, що саме тоді вирішувалось питання: бути чи не бути газеті сьогодні, її сайту, сторінці у соцмережах. Бо ж сьогодні Наталя не тільки пише розлогі матеріали до газети, верстає її, просуває наш часопис на просторах інтернету, веде роботу з пошуку грантових пропозицій, завдяки чому газета не припинила своєї діяльності, як багато інших видань.
Я у «Нових рубежах» з 1 серпня 1981 року. Починала редакторкою районного радіомовлення, працювала кореспонденткою, завідуючою відділом сільського господарства, заступницею редактора.
У 2006 році з легкої руки колеги Лариси Петренко очолила колектив. Я вдячна всім, хто був зі мною усі ці роки. Хто дбав про спільну справу, дбав про тираж газети, її виживання у нелегких економічних умовах. І не безуспішно. Адже газета була у трійці кращих в області.
Нині все, що робив колектив із 10 працівників і навіть більше, виконує троє журналісток.
Це і завдяки вам, шановні наші читачі, ми продовжуємо триматись у ці важкі воєнні роки. Ми не зменшили число сторінок попри значне здорожчання поліграфічних і поштових послуг, як це зробили інші видання, не скоротили число виходів. Хоча значно втратили у плані рекламних, привітальних послуг. Ми продовжуємо розповідати про наших земляків, які поклали голови, захищаючи нас і Україну, сподіваючись, що і батьки, і працівники освітянської галузі на їхньому прикладі виховуватимуть майбутнє покоління захисників. Разом із батьками, дружинами, дітьми полеглих ми плачемо за їхніми втраченими життями. Ми пишемо про самовіддану працю тих, хто допомагає ЗСУ наближати перемогу.
У цій повсякденній, скажу чесно, часто виснажливій роботі нам дуже важлива підтримка місцевої влади, керівництва, депутатського корпусу Криничанської, Божедарівської, Затишнянської громад, Національної спілки журналістів України в особі Сергія Томіленка, Дніпропетровської обласної організації НСЖУ і її очільника Олексія Ковальчука. А також керівників агроформувань нашого краю, які підтримали колектив у 2023 році, коли газета потерпала від багатомісячної заборгованості із заробітної плати. Ніколи не забуду слова директора ТОВ «АФ «Вікторія» Костянтина Петрушевського: «Не придумайте закриватися. Ви тільки будьте!». Низький уклін йому за те, що першим відгукнувся на прохання про допомогу. А також Андрію Гавриленку (ФГ «Перспектива»), Марії Панасенко (ТОВ «Україна»), Анатолію Драготі (ТОВ «Гуляйпілля»), Миколі Куцеволу (ФГ «Катерина»), Анатолію Отяну (ФГ «Дося»), Олександру Дорошенку (ФГ»Алігатор») і багатьом іншим, хто не забуває привітати у газеті своїх трудівників із днем народження чи державним святом, хто дбає про колективну передплату на газету, дає можливість нашому колективу заробити, замовляючи інформаційні послуги, рекламу, тощо.
Про що мріють новорубежанки? Про перемогу, мир, добробут земляків. Про те, щоб живими і здоровими повернулись з війни всі наші захисники і захисниці.
Про те, щоб наші партнери-поштовики не добивали місцеву пресу своєю неякісною роботою. Через закриття стаціонарних відділень пошти, несвоєчасну доставку газету пересувними відділеннями ми втратили велику кількість передплатників. І така ситуація по всій країні. Дуже надіємось, що нас почують, не дадуть зникнути місцевим виданням.
Тож, шановні друзі газети, наші передплатники, автори, ветерани «Нових рубежів»! Щиросердно вітаю вас із спільною ювілейною датою — 85-річчям газети. Дякую, що всі ці роки ви були з нами. Вірю, що разом ми зустрінемо перемогу. Бо це найголовніший рубіж «Нових рубежів».
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка ТОВ «Редакція газети «Нові рубежі»
