Нещодавно у Вітрівській сільській бібліотеці пройшло чергове засідання розмовного клубу «З Україною в серці». Його тема зацікавила багатьох. Як, наприклад, замінити українською, на жаль, і до сьогодні доволі вживані у розмовній мові українців слова: «тіпа», «капєц», «блін» та інші.
— Чимало людей, особливо серед молоді, у повсякденному спілкуванні використовують запозичення з інших мов, наприклад, вигук «блін», що походить з російської. Це слово вживається як емоційний вигук — здивування, роздратування чи розчарування. Наприклад: «Блін, я забув ключі вдома!» — так почала розмову організаторка заходу, бібліотекарка Вітрівської сільської бібліотеки Алла Єременко.
Щоб передати колорит української мови та українського села активні учасниці клубу, вони ж учасниці місцевого гурту «Зоряне намисто» — Людмила Калінець та Любов Нагайченко показали уривок з української класики — відомий всім діалог “Баби Параски і баби Палажки». Отака добра та мила українська лайка викликала у присутніх не лише сміх, а й посмішки.
— Наші предки знали, як вживати лайливі слова. Ці вислови можуть звучати не образливо, а навіть смішно. Вони не мають нічого спільного з російським матюччям, — зазначили учасниці розмовного клубу Людмила Калінець, Галина Байлук, Світлана Чернецька, Любов Нагайченко, Олена Яценко.
— Прикладом української лайки може бути й відомий лист запорожців турецькому султанові. Є кілька варіантів, як і кілька версій того, кому лист був адресований, — додала Алла Єременко.
Зупинилися й на тому, що є у нас й ще більш ніжна лайка — коли незрозуміло, чи то тебе обізвали, чи просто жартують. Ці вислови вживають для характеристики людини чи якоїсь дії, недоречної чи нерозумної. Наприклад: «Сказав, як у воду п…нув!» (змолов дурницю); «Пішов за море с..ти!» (пішов і довго немає).
— Як не крути, а українська лайка — це теж частина нашого культурного надбання. Звичайно, краще не лаятися взагалі, але якщо вже лаятися, то красивою українською. Втім, якщо ви бачите, що у когось пика, хоч цуциків (пацюків) бий (тобто дуже велика), тоді радимо з ним не лаятися, від гріха подалі. «Бо лаятися теж треба грамотно», — підсумували зустріч учасниці заходу.
Олена МУШИК
