У 2 відділі сел. Кринички Кам’янського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки передали нагороди родинам загиблих захисників. Відзнакою Міністра оборони України «За поранення» нагороджено Романа Штейнегу із Одарівки.
Варто зазначити, що ця відзнака вручається захисникам за жертву крові при житті. На жаль, дружині воїна Ользі передали її вже за пів року по загибелі чоловіка. У цю скорботну хвилину разом з нею були присутні і Романова рідна сестра Альона та його племінниця Єлизавета.
Роман Олександрович Штейнега народився 31 травня 1991 року в Одарівці, зростав у багатодітній родині. Навчався у Криничанській СШ №2. Одразу ж після її закінчення став самостійно заробляти на хліб. Щоб забезпечувати уже власну сім’ю, працював на різних роботах, останнім місцем був млин у Світлогірському. Виховував донечку Олександру і сина Вадима. 4 червня 2022 року був призваний по мобілізації у лави ЗСУ.
Як розповідає дружина Оля, Роман не роздумуючи пішов до війська. У серпні 22-го вже був під Пісками на Донеччині. Там же і отримав перше важке кульове та осколкове поранення.
«11 днів я нічого про нього не знала, — згадує Ольга. — Шукала скрізь, підняла на ноги всіх. Додзвонилася навіть до тих медиків, які його евакуювали з поля бою. Ніхто не міг мені точно тоді сказати, що з ним, де він. Знайшла вже аж у лікарні ім. Мечнікова у Дніпрі. Він був дійсно важким, переніс 10 операцій черевної порожнини. Відновлення було складним. Але після реабілітації Рому знову відправили на службу у тилову частину».
Проте ненадовго, згодом він потрапив вже у складі іншої бригади аж під Торецьк. Під Новий рік з 24-го на 25-ий отримав друге серйозне поранення в ногу. Після трьох місяців реабілітації — знову на фронт. 13 жовтня 2025-го Роман мав приїхати у відпустку до дітей і дружини. За два дні до цього зателефонував Ользі, сказав, що кілька днів буде на виїзді, без зв’язку. Вона не турбувала, бо знала, що їм там не легко. Сама теж взяла відпустку на роботі, щоб побути всім разом. Того ж таки 13 жовтня замість відпустки дружина отримала сповіщення від ТЦК, що 10 числа її чоловік Роман Штейнега віддав життя за Україну поблизу Костянтинівки на Донеччині…
«Цю втрату ні ми з дітьми, ні чоловікова рідня й досі не можемо осягнути, — зі сльозами у голосі ділиться Ольга. — 10-річна донька Олександра важко переживає смерть батька. Потрібна була і допомога психологів. Старшому синові теж нелегко — нині закінчує 11 клас, попереду – екзамени, вступ. Заради них я намагаюся триматися і жити далі. Адже Рома ніколи не нив і не жалівся ні на що, хоч як йому тоді після поранень не боліло. І на передову йти не відмовлявся, бо вже на власні очі бачив, що коїлося в Пісках, Торецьку. «Я не хочу, щоб тут, в Криничках, Одарівці, сталося таке, як там», часто мені казав. Єдиний раз його очі зволожилися від сліз, коли був у лікарні після поранення і у те відділення нікого не пускали, а донька плакала і дуже просилася його побачити. Це був отой єдиний раз, коли мій чоловік розчулився…»
Наталя ДОЛГІХ
