Здається, ще нещодавно маленька допитлива дівчинка прибігала до бібліотеки і дивувала усіх своєю активністю. Тепер вона вже доросла, впевнена у собі дівчина. Але і досі дивує…
Віта Бобочка з Вітрівки працює продавчинею у місцевому магазині. Дівчина заочно навчається у Дніпровському Політехнічному коледжі (це вищий навчальний заклад у Дніпрі) на маркетолога. Як і в дитинстві Віта і сьогодні не припиняє дивувати своєю майстерністю.
Нещодавно, листаючи сторінки інтернету, натрапила на її сторінку в Інстаграм. Там Віта рекламувала свої м’які іграшки. Я так захопилася ними. Мені здалося, що вони якісь не звичайні, не схожі на інші, що трапляються у повсякденному житті. І дійсно так, вони в стилі аміґурумі. Аміґурумі (з японської, «в’язане-загорнуте») — це японське мистецтво в’язання на спицях або гачком маленьких м’яких звірят та людиноподібних істот. Ця техніка стала популярною у всьому світі завдяки своїй унікальності та можливості створювати оригінальні, милі іграшки власноруч.
Віту Бобочко захопили амігурумі своєю мініатюрністю. Бо, зазвичай, це невеликі іграшки, хоча можуть бути і більші варіанти. Їй припала до душі їх миловидність. Іграшки часто мають великі голови, маленькі тіла та виразні очі, що надає їм характерного «кавайного» (від японськ.) вигляду, тобто, милого, чарівного, симпатичного, гарненького. Віта швидко оволоділа нескладною технікою в’язання. Тут використовується переважно гачок, а самі іграшки в’яжуться круговими рядами без швів.
На моє запитання, а чому саме амігурумі, Віта відповіла: «У ці непрості воєнні часи це для мене найкращий варіант і нерви заспокоїти, і трохи відволіктися від довготривалих «тривог», і також розвивати творчі здібності».
Створюючи мініатюрних ляльок і звірят, Віта Бобочка старається зробити приємне для інших. Щоб, взявши до рук її виріб, людина могла пригорнути його до себе і теж заспокоїтись, налаштуватися на позитивні думки. І мова не лише про дітей, а навіть і про дорослих.
Усе почалося з війни, коли у життя Віти теж прийшло чимало змін. Дівчина майже п’ять років займається цим видом в’язання.
— Тут своєрідна техніка, але мені подобається, — ділиться Віта. До речі, першою її роботою була іграшка для племінички Полінки. — Особливих складнощів не було, бо я в’яжу ще зі школи, дякуючи бабусі Ганні, яка навчила і в’язати, і вишивати, тому розуміла що до чого.
Відтоді Віта заглибилася у вивчення цієї японської техніки. Вона стала активно розбиратися у всіх особливостях в’язання: види ниток, розмір гачків, наповнювач, як зробити іграшку без дірок і тому подібне. Як поєднувати кольори, Віта теж вирішує сама. А буває, побачить у соцмережі щось цікаве і в’яже, додаючи щось власне. У роботі вона використовує практичну плюшеву пряжу, яка не втрачає привабливого вигляду навіть після обіймів. Часто на підмогу юній майстрині приходить інтернет: там є і відео-уроки, і опис, що за чим робити. Зрозуміло, що перші іграшки дівчини були не ідеальними. Але ж досвід приходить із практикою. У цьому переконалася і сама юна майстриня.
І сьогодні Віта Бобочка продовжує створювати дивовижні іграшки амігурумі. Їх почали помічати. Спочатку це були рідні, друзі, знайомі, хто виявляв інтерес до її майстерності. А вже згодом все частіше почали надходити запити на її в’язані іграшки від зовсім незнайомих людей.
Спочатку для Віти амігурумі було як хобі, нині ж воно переросло у щось більше. Її іграшки має і вітрівська малеча, і дітлахи та дорослі із навколишніх сіл. Чимало амігурумі, виготовлених Вітиними руками, вже розійшлися по містах та селах України. А в них не тільки настрій, а й часточка душі юної майстрині.
Алла ЄРЕМЕНКО, бібліотекарка Вітрівської сільської бібліотеки
Фото із архіву Віти Бобочко
