Дитячий будинок сімейного типу Ірини Петрівни Татаріної в Маломихайлівці знають усі. На вихованні у пані Ірини сьогодні перебуває дев’ятеро дітей. Усі — непрості. Троє — з інвалідністю. А у шістьох виявлені особливі освітні проблеми.
Найстаршому Денису — 17 років, він учень 11 класу місцевої школи. У цій родині хлопець перебуває вже 9 років. Соні теж 17. І хоч в сім’ї вона лише рік, але і для мами Іри, і для всіх вихованців вже рідна, своя. Найменшому члену родини Вані — 10. У родині є ще Іван і Марія — їм по 16, Віталік та Маша — їм 14, Тимофій та Вєроніка — їм по 12.
Сама Ірина Петрівна родом з Дніпра, там народилася і виросла. Після школи вступила до Криворізького педінституту. А по його закінченню за розпо-ділом потрапила на Криничанщину. Тут понад 30 років протрудилася у Маломихайлівській СШ вчителем початкових класів. Згодом їй запропонували очолити місцевий дитсадок. Та жінка продовжувала трудитися і в школі, за сумісництвом.
У 2017 році Ірина створила прийомну родину. На виховання взяла троє дітей. Жінка мешкала із свекрухою у невеличкому будинку. Але у своїх мріях їй завжди хотілося мати велику родину і великий дім, де б було і гамірно, і весело. Мабуть, це передалося жінці від мами. Любов Вікторівна була сиротою і дитинство та юність провела в інтернаті. Тож свою нерозтрачену любов і турботу жінки дарують вихованцям. І коли мама Ірини приїздить з Дніпра у село, тут її радо стрічають усі мешканці великого і гамірного будинку, про який так мріяла і створила її донька. До бабусі Люби біжать в обійми усі дітлахи.
Майже перед самою війною молодший брат колишнього чоловіка Ірини подарував їй цей великий будинок, який розташований у одному дворі з невеличким, де стільки років мешкала жінка. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ірина з дітьки змушена була виїхати за кордон. Опинилася в Туреччині. Мешкала в готелі, де таких обездолених самітніх дітей з Дніпропетровщини було немало. Здружилася з багатьма. У грудні 2023-го вирішила повернутися в Україну. Уже через рік сюди приїхала не сама, а з дев’ятьма дітьми непростої долі, яких забрала з Туреччини. Вона їх не вибирала. Це діти обрали її. І відразу ж почали називати мамою Ірою. Усього де-кілька місяців знадобилося жінці, аби зробити ремонт у тепер їхньому великому будинку. Ось так і з’явився у Маломихайлівці ДБСТ Ірини Татаріної.
Ірина Петрівна власним прикладом і великою материнською любов’ю адаптує дітей до життя: вчить їх звичайним речам, які необхідні щодня у побуті. І привчає до праці. Якщо щось роблять, то всі гуртом. Разом вони і на городі пораються, і по господарству, і відпочивають. Тримають немаленьке господарство: є тут і кури, і гуси, квочка з курчатами, поросята. Мають чотири теплиці. А для душі — три собаки і одинадцять котиків. Діти під керівництвом мами Іри їм і каші варять, і доглядають.
Ірині Петрівні допомагає з дітьми і по господарству, як говорять у школі, асистент вчителя. А тут — помічник мами, психолог від БФ «Надія і житло для дітей» Ярослав Андрійович Нелипа. Він місцевий, працює у школі. Допомагає вихованцям ДБСТ Ірини Татаріної виконувати домашні завдання, проводить з ними дозвілля і до господарських справ долучається.
У Ірини Петрівни є двоє її дітей: син Олексій та донька Єлизавета. Обоє дорослі, вже мають власні родини. Чоловік Єлизавети з самого початку повномасштабного вторгнення захищає Україну у складі ЗСУ. Є у бабусі Іри і двоє онуків, які мешкають разом з нею. Це семилітня Аліса та чотирирічна Полінка.
Найбільше уся дітвора любить подорожувати. Усі гуртом були у Києві. А влітку їдуть до дитячого табору. З приємністю згадують і Туреччину, яка звела їх разом. Мріють, як закінчиться війна, знову поїхати туди. Тепер вже, щоб відпочити.
Олена МУШИК
