Кажуть, що час лікує, але для родини Вієру із села Новоселівка Криничанської громади він лише підкреслює глибину втрати. Орден «За мужність» III ступеня (посмертно), присвоєний старшому солдату Володимиру Вієру, передали мамі і сестрі захисника.
Володимир народився 23 квітня 1998 року. Його знали як людину із «золотими руками» — він обожнював техніку, знав кожен гвинтик в автомобілі й планував пов’язати з цим життя. Але доля розпорядилася інакше. У 2019 році Володимир підписав контракт із ЗСУ. Повномасштабне вторгнення зустрів досвідченим воїном. Як навідник танкового екіпажу славетної 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», він стояв на найгарячіших рубежах.
Свій останній бій старший солдат Вієру прийняв 12 серпня 2024 року поблизу Благодатного на Покровському напрямку. Довгі місяці невідомості, статус «зниклий безвісти» та виснажливе очікування завершилися судовим рішенням у червні 2025-го, яке офіційно визнало те, у що серце матері та сестри відмовлялося вірити — Володимир загинув у бою.
Мама Тетяна Іванівна і рідна сестра Олена згадують Володимира як добру і чуйну людину, яка завжди випромінювало позитив і віру в перемогу: «Він дуже любив життя і робив людям добро. Навіть у найскладніші моменти жартував і запевняв: перемога буде за нами».
Сьогодні орден «За мужність» зберігатиметься у родині як найдорожча реліквія. Попри біль, рідні не втрачають надії, що колись, завдяки ДНК-експертизі, Володимир зможе повернутися додому назавжди — щоб бути похованим у рідній землі, яку він так віддано захищав.
Наталя ДОЛГІХ
