Про родину переселенців Людмилу Дмитрівну та Олександра Едуардовича Бровченків з Донеччини, які з літа 2022 року мешкають у Рогівському, газета вже писала. Нагадаємо, що у Рогівське вони потрапили у липні цього року, коли тікали від рашистських обстрілів зі своєї домівки, від якої нічогісінько не лишилося. Їхнє село було неподалік від села Пісків. Рукою подати було і до Донецька, де подружжя працювало до війни. Усе те залишилося ніби у іншому житті.
Бровченки знайшли у Рогівському не лише прихисток. Тут їх зігріли теплом людських душ, розумінням і увагою небайдужі рогівчани. Відтепер цю родину у селі вважають своїми, рідними. Часто до їхньої оселі навідується Новоселівський староста Тахір Муйдінов з консервацією та салом. Сусідка Юлія Єрмакова молочком пригостить, інші знайомі і не знайомі рогівчани теж несуть гостинчики.
Те, що і влада турбується про долю внутрішньо переміщених осіб, родина переселенців відчула на собі. У Криничанській ОТГ подбали, аби взимку в оселі Людмили Дмитрівни та Олександра Едуардовича було тепло — привезли їм прямо у двір дві машини дров. І все це безкоштовно.
А напередодні Дня святого Миколая Бровченки знову щиро, по-дитячому раділи брикетам для опалення. Їх цілу машину доставив староста Тахір Муйдінов. І знову безкоштовно.
— Тепер ми точно не замерзнемо взимку, будемо зігріті у нашій оселі теплом від палетів та дров. А найголовніше — людським сердечним, — ділиться Людмила Дмитрівна.
Жінка веселої вдачі, відкрита до людей. Дуже любить пісню. Бо з 13 років співала в ансамблі «Шахтарочка» у Донецьку.
Але як би добре та привітно їх не зустрічали у Криничанському краї, Бровченки мріють, що скоро настане мир і буде перемога. І вони обов’язково повернуться у своє рідне село. Будуть відбудовувати його, свою вулицю, свій дім.
Довгими зимовими вечорами Людмила Дмитрівна удвох з чоловіком проектують, де тепер і що у них буде у дворі, як облаштують все у будинку. Вірять, що скоро так і буде. Обов’язково буде.
Буде мир. Буде Перемога. Буде батьківська хата і вся рідня збереться за довгим батьківським столом, аби заспівати рідну милозвучну українську пісню. І пригадати. І помовчати. І поплакати. І порадіти. І все це буде, обов’язково буде у мирній незламній Україні.
Олена МУШИК
