У родині Валентина Івановича Білоуса з Криничок 24 серпня завжди відзначають два свята. Одне — державне, День Незалежності України. Інше — сімейне, день народження, а цьогорік ще й почесний 75-літній ювілей голови родини.
Валентин Іванович народився 24 серпня 1949 року у селі Потоки тоді ще Щорського району. Його батько Іван Романович усе своє життя пропрацював у Щорському відділенні Ощадбанку кредитним інспектором. Мама Ніна Федорівна була вчителькою у Потоцькій восьмирічці. А коли родина переїхала у Щорськ, вона трудилася секретарем судових засідань у Щорському райсуді. На пенсію пішла з посади оператора Щорської міжрайбази.
У Білоусів було два сини: Валентин — старший, Олександр — менший. Валентин, мабуть, ще зі школи марив професією міліціонера. І досі пам’ятає, як з товаришем після школи пішли до райвідділу міліції і переконливо заявили, що хочуть, аби їх прийняли на службу. Тодішній начальник міліції, підполковник Шаталов не розгубився і, приховуючи посмішку, серйозно так заявив хлопцям:
— На таких, як ви, ще не пошили шинелей. Спочатку в армію сходіть. А як змужнієте, приходьте.
Товариш Валентина Валерій Наливайченко після армії обрав педагогічну ниву і згодом став Заслуженим Вчителем України. А Валентин так і не покинув своєї мрії носити погони.
Свою трудову діяльність розпочав у Криничанському районному суді на посаді судового виконавця під керівництвом О.М.Чиж. І досі згадує, як його, молодого хлопчину приїжджали у Щорськ проводжати в армію усим колективом колеги з Криничанського районного суду разом із Ольгою Михайлівною.
Два роки служби у Збройних силах на посаді заступника командира взводу ракетного дивізіону промайнули для Валентина швидко. Повернувшись додому, юнак мав намір вступити на стаціонарне відділення у Дніпропетровську школу міліції. Але так вийшло, що Валентин на деякий час став вчителем Андріївської восьмирічки. Викладав працю та фізичне виховання.
Але все одно не припиняв мріяти про міліцію. І вже у 70-ті доля повернула так, що Валентин став працювати в органах внутрішніх справ на посаді рядового міліціонера. Потім було заочне навчання у Дніпропетровській школі міліції. Після її закінчення Білоуса призначили інспектором карного розшуку. У званні молодшого лейтенанта він розпочав свій кар’єрний ріст.
Затим була посада старшого інспектора карного розшуку. Згодом начальника карного розшуку. Набуваючи щоденно практичного досвіду і навичок, Валентин Іванович розумів, що в подальшому йому необхідні й нові теоретичні знання. Тому вступив на заочне відділення Харківського юридичного інституту. По закінченні вузу йому запропонували посаду заступника начальника райвідділу з оперативної роботи. А на останньому курсі навчання в юридичному вузі наказом Міністерства внутрішніх справ В.І.Білоуса призначають на посаду начальника міліції Васильківського районного відділу міліції, де він пропрацював 10 років, з 1986 по 1996 рік. Затим був переведений на посаду начальника Криничанського райвідділу міліції. У 1999 році пішов на пенсію за вислугою років.
Та не у правилах Валентина Івановича сидіти без діла. І він став держслужбовцем. Пропрацював ще 10 років на посаді начальника відділу по взаємодії з правоохоронними органами, оборонній та мобілізаційній роботі. А ще 24 роки очолював раду ветеранів органів внутрішніх справ.
Багато чого може пригадати начальник Криничанського райвідділу міліції, полковник, а нині ветеран органів внутрішніх справ Валентин Іванович Білоус. За роки роботи він зрозумів найголовніше — цінне у їхній роботі не кар’єра, не звання, а людські стосунки. Валентин Іванович радо згадує всіх, з ким довелося служити пліч-о-пліч. Це Лука Олександрович Дзюзюра, Іван Олександрович Грицан, Віктор Прокопович Бойко (на жаль, вже покійні) та Степан Самійлович Майстрюк.
Полковник Білоус твердо переконаний, що будь-яка людина славиться своїми професійними здобутками, які залишає після себе іншим. Щодо цього справжнім прикладом для наслідування для Валентина Івановича був і залишається Степан Майстрюк. Побудовані за його керівництва приміщення райвідділу міліції та багатоповерховий житловий будинок, зведений у центрі по вулиці Заводській для працівників і ветеранів органів внутрішніх справ — це його заслуга, яку і понині цінують колишні міліціонери та члени їхніх родин. На знак поваги та подяки тодішній голова ветеранської організації працівників внутрішніх справ Білоус зі згоди членів ради ветеранів організував і установив на фасаді нинішньої будівлі поліції пам’ятну дошку С.С.Майстрюку.
Про свої заслуги Валентин Іванович ніколи не розповідає. Він про інших ніколи не скупиться на добре слово. І досі згадує свого першого наставника і друга Володимира Івановича Чижа, якого тоді заслужено називали «солдат правопорядку». А ще дільничних інспекторів — Івана Григоровича Дерка, Олексія Івановича Гондуленка, Олексія Кириловича Волкозуба. А також начальника карного розшуку Костянтина Лаврентійовича Підкову, слідчого Віктора Васильовича Яковенка, чимало колег і співробітників з Дніпродзержинська (нині Кам’янське), з якими і співпрацювали, і вчилися один у одного.
Перебуваючи на посаді начальника районного відділу міліції, В.І.Білоус плідно співпрацював і з начальником відділу дорожної міліції управління державної автомобільної інспекції у Дніпропетровській області Василем Лук’яновичем Мушиком, який зі своїм особовим складом часто приходив на виручку міліцінерам і по затримці правопорушників, і по дотриманню правопорядку.
З висоти прожитих років полковник міліції Білоус вважає, що своє життя прожив не дарма. І якби випала така нагода почати усе спочатку, він обов’язково знову б обрав цю професію — захищати мир і спокій громадян.
Справжньою опорою, підтримкою і захисником для своєї родини — дружини Антоніни Полікарпівни, синів Ігоря і Сергія та онуків Віктора, Михайла, Олександри і маленької Богданочки — завжди є Валентин Іванович. А ще він надійний і вірний друг і товариш: веселий і простий у спілкуванні, розумний і оригінальний, без зайвого пафосу та пихатості. Одним словом, справжній полковник! Який нині захоплюється читанням, тож і перечитує книги, до яких раніше не доходили руки і все не вистачало часу.
Сьогодні не тільки рідня, а й численні друзі — Володимир Клименко, Вадим Коваленко, Микола Криворучко, Андрій Когут, Василь Бойко та багато інших — вітають ювіляра. Зичать миру і злагоди, добробуту та доголіття!
