Ольга Іванівна Дорошенко з Рогівського «Нові рубежі» передплачує скільки себе пам’ятає. І сьогодні у свої 95 старенька з великим нетерпінням чекає на місцеве видання. Адже в нинішніх умовах війни газета для Іванівни є і острівцем надії, і найпершим інформатором, як і чим живе наша Криничанщина. А ще жінка цікавиться, хто відзначає дні народження та інші пам’ятні дати, а хто, на жаль, вже відійшов у вічність. Сльози самі навертаються на очі старенької, коли читає про захисників, які такими молодими поклали свої життя за нашу Україну.
Ольга Іванівна трепетно гортає, читає і перечитує кожну сторінку газети, в якій розповіді про людей, багатьох з яких знала і вона. Особливо, де йдеться про сільських трударів. Бо й вона усе своє життя пропрацювала в колгоспі.
Народилася Ольга у 1928 році у Рогівському. Тут пройшло-промайнуло усе її життя. Іванівна є учасником війни та має звання «Ветеран праці». А нині Ольга Іванівна Дорошенко найстарша мешканка села.
Вона і досі пам’ятає лихоліття Другої світової. Як німецькі загарбники окупували їхнє село, як виганяли жінок з дітьми та стареньких з їхніх осель, а самі там поселялися. Але, за словами старенької, навіть фашисти не творили такого жахіття з мирним населенням як нинішні рашисти-асвабадітєлі.
Ольга Іванівна росла у багатодітній родині. У батьків було семеро діток. Тато, пригадує жінка, помер ще до війни. А мами не стало у війну. 13-літня Оля почала працювати як доросла. Бо треба ж було якось вижити. Вона та такі ж підлітки, як сама, рили окопи, трудилися на полях. А після Перемоги у 1945-му Ольга почала трудитися в колгоспі. Так і пропрацювала тут усе життя. Не цуралася ніякої роботи. І трудилася завжди на совість. Звідти і на пенсію пішла.
Жінка виховала двох дітей: сина та доньку. На жаль, син помер у 2019 році. Старенька нині мешкає з донькою.
Ольга Іванівна старійшина свого роду. Їй і самій не віриться, що скільки вже літ прожила. А як почне згадувати Іванівна віхи свого життя, і сама дивується, що у такому віці так добре все пам’ятає. Її розповіді з цікавістю слухають її шестеро онуків та восьмеро правнуків. Має старенька вже і праправнучка. А ще любить спілкуватися з переселенцями, що оселилися з літа у їхньому селі. Зокрема, з родиною Людмили Дмитрівни та Олександра Едуардовича Бровченків.
Прокидається і лягає Ольга Іванівна з молитвою про наших хлопців-захисників. Просить у Господа, щоб вберіг кожного від ворожої кулі, щоб скоріше вже закінчилась ця проклятуща війна. І з нетерпінням чекає на Перемогу.
Олена МУШИК
