Кожна людина залишає свій життєвий слід добрими справами, вчинками, душевними порадами, сказаними словами і практичною допомогою. Все це залишається у пам’яті всіх, хто цю людину знав, хто вирішував з нею спільні завдання, долав труднощі, радів успіхам. До людей світлого спогаду і доброї пам’яті належить наша колега, багаторічний співпрацівник, побратим по «педагогічному цеху» Тетяна Олексіївна Пащенко, все свідоме життя якої було пов’язане з нашим навчальним закладом. Її педагогічний талант і організаторські здібності дозволили очолити виховну роботу в школі. Раптова смерть вирвала з життя люблячу маму, бабусю, вірного друга, товариша, порядну і чесну Людину з великої літери. Боляче усвідомлювати, що Тетяна Олексіївна полишила цей світ, що залишились нереалізованими її численні плани і задуми, що осиротіли рідні і друзі, улюблені колеги.
Усе своє життя вона присвятила навчанню і вихованню школярів. Віддала їм не лише власні знання, уміння, а й тепло свого серця. Тетяна Олексіївна – патріот своєї професії, свого села. Бо народилася у рідній Адамівці, в сім’ї звичайних сільських трударів – Марфи Кононівни та Олексія Тимофійовича Гуленків. Батьки вчили дочку чесно працювати, любити свій рідний край, його природу, поважати і любити людей, працю інших. З батьківською любов’ю дівчинка всотала любов до українського слова і пісні. У школі була допитливою, активною, мала велике бажання вчитися. Особливі здібності й інтерес мала до біології. Тому й стала вчителем біології після закінчення Криворізького педагогічного інституту.
Згодом зустріла свого єдиного – хлопця на ім’я Іван. Причарував він її гарним співом та вмінням танцювати її улюблений танець – вальс. Вони завжди розуміли одне одного, мали добру, щиру душу. Кажуть, якщо людина посадила дерево, народила дитину, збудувала дім – життя прожила не марно. Подружжя виростило троє дітей: дочок Ларису та Альону, сина Івана. І начебто все в житті вдалося. Тільки жити та радіти. Разом мріяли дати дітям вищу освіту. Та рано довелося залишитися їй одинокою. Жорстока хвороба забрала з життя коханого чоловіка і люблячого батька. Пережити цю страшну втрату допомогли материнський обов’язок та підтримка дітей. Усі життєві труднощі випали на її жіночі плечі. Не зламалася. Вистояла. При підтримці своїх батьків вивчила своїх дітей. Діждалася онучат, які були найбільшою радістю для бабусі: Діана, Матвій і Мар’яна. Тетяна Олексіївна була доброю, турботливою донькою, вірною дружиною, лагідною матусею, любимою і люблячою бабусею.
42 роки свого життя Тетяна Олексіївна віддала педагогічній справі. Скільки у неї було уроків, учнів – важко тепер полічити. Школярі любили уроки вчителя, вони були цікаві, бо завжди приносила якісь новинки-цікавинки. Її учні були переможцями районних предметних олімпіад, учасниками обласних. Вона не уявляла свого життя без рідної школи. З повагою згадують її вдячні випускники. Чекала від них телефонних дзвінків, а вони надсилали улюбленій вчительці вітання, приїздили на гостину до колишнього класного керівника, віддаючи їй часточку тепла своїх сердець.
Перебуваючи на посаді заступника директора з виховної роботи, усю педагогічну майстерність вкладала в проведення виховних заходів, зустрічей випускників різних поколінь, які із щемом в серці згадують їх.
Була у постійному творчому пошуку. Цікаві вечори відпочинку, вогники, районні конкурси художньої самодіяльності, змагання юних інспекторів руху, збір матеріалу до книги «Балки Придніпров’я», піонерські вогнища, військово-спортивні ігри «Зірниця», «Орлятко», конкурси агітбригад, концерти-привітання для працівників колгоспу «Росія», вечорниці, операція «Зернятко», конкурси на кращу піонерську дружину, загін – це лише невеликий перелік того, що з такою відповідальністю і любов’ю проводила наша Тетяна Олексіївна. Скільки душі було вкладено нею, щоб заходи були цікавими і змістовними. Навіть найбільші шибеники з бажанням брали у них участь. Маючи талант до співу, поетичного слова, вона зберегла свою артистичність, якою захоплювала і школярів, і людей села.
Вона була добрим наставником для молодих педагогів, давала їм мудрі поради, зігрівала теплим словом, а вони й до сьогодні вдячні їй за таку складну шкільну науку. А скільки в цій жінці було мужності, витримки, любові, добра! Їх вистачало на всіх: родину, друзів, учнів, колег. Тетяна Олексіївна любила життя. Обожнювала свою родину. Її оптимізм та позитив – це завжди було за межею нашого розуміння. І де в неї це все бралось?
Двері її будинку ніколи не зачинялися. До Олексіївни часто зверталися люди: ділилися своїми радощами, невдачами, шукали підтримки. Обов’язково посміхнеться і заспокоїть. І ніколи не відмовить, за що заслужила велику повагу від людей.
Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою і найдорожчою у житті, проте світлі спогади про того, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, завжди будуть сильніші за смерть! У нашій пам’яті Тетяна Олексіївна назавжди залишиться добрим доброзичливим другом, надійним порадником, справжнім професіоналом.
Висловлюємо щирі співчуття родині. Поділяємо біль і горе рідних. Спочивайте з миром, Тетяно Олексіївно… Нехай Вам буде тепло і затишно в Божих обіймах. Вічна пам’ять і царсто небесне…
Галина БЕЗХУТРА, заступник керівника з НВР Адамівського ліцею
