Коли Павлу Йосиповичу Журавському з Вітрівки повідомив голова СФГ «Дося» Анатолій Отян, що його розшукують родичі з Франції, той не повірив: де він, а де Франція! Може, жарт який! Потім відбулося спілкування по скайпу, і з’ясувалося, дійсно родичі, дійсно з Франції.
Ця історія сягає далекого минулого. Сім’я Журавських була досить великою: п’ять дівчат і п’ять хлопців. Розлетілися дорослі діти по країні. Наймолодший Борис Журавський став військовим, очолював один з військкоматів у Молдові, мав звання майора. До цього жив у м. Кіров, де познайомився з майбутньою дружиною. Борис (дядько Павла Йосиповича) єдиний з родини, хто загинув на війні. А ось його син Володимир відслужив в армії в Латвії, одружився на місцевій дівчині та й осів там. Сестра ж дружини вийшла заміж за француза, виїхала до цієї країни, прижилася там. Запросила до Франції сім’ю своєї сестри, тобто Журавського Володимира з дружиною в гості. І так їм сподобалась ця країна, що вирішили осісти у Франції.
Вже 30 років, як ця країна стала для них рідною. Та Володя Журавський мріяв відшукати свою рідню, землю, що стала колискою для Журавських. Трохи пам’ятав розповіді батька про українську землю, про степове село Вітрівку, про земляків. Тож жив Володимир з думкою відшукати той заповітний край, родичів.
Здійснив мрію Володимира його зять Жан-Марк. Це був подарунок до дня народження тестя. Так через мережу Інтернет Жан-Марк вийшов на Ігоря Отяна. Слово за слово і з’ясувалося, що у селі проживає їхній родич, двоюрідний брат Володі — Павло Йосипович Журавський.
Неймовірно зраділи обидва брати.Тепер не тільки спілкуються по скайпу, а й запросили один одного на гостину. Так, Володя, знаючи, що у нас війна, запропонував Павлу Йосиповичу пожити і навіть залишитися назавжди у будиночку біля них, у Франції.
Із задоволенням Павло Журавський ділиться світлинами з Франції, розповідає про родину Володі. Оксана, дочка Володі, — викладачка англійської мови у молодших класах, живе з чоловіком Жан-Марком у Тулузі. Внучка Володі Дар’я працює сейсмологом у Новій Зеландії.
А під Новий рік сім’я Журавського з Вітрівки отримала посилку із самісінької Франції: ліки, смаколики, світлини. Тепер Журавські-вітрівчани у своєму вже поважному віці освоїли Інтернет, із задоволенням майже щодня спілкуються із французько- українською ріднею. Та головне, що вони відшукали один одного, рідну кровинку. Бо кров людська — не водиця, а рідний до рідного горнеться, бо так має бути.
Тамара ГАЛАКТІОНОВА, “Нові рубежі”
