Сьогодні до редакції завітала наша постійна передплатниця Олена Іванівна Мала. Жінка давала оголошення про продаж морозильної камери. Зав’язалась розмова. Бо ж виявилось, що знаємо один одного з 1981 року. Знають добре цю жінку і всі жителі Криничок та навколишніх сіл. Адже працювала вона у хлібному магазині колишнього райцентру.
О, пам’ятаєте, як пахнув той наш хліб? Наш, бо випікали його на Криничанському хлібозаводі. Який він був смачний, пам’ятаю й до цього часу. Тому й купую іноді у магазині ТОВ «Лада» подібну хлібинку, випечену кухарями «Козацької вечері». Щоб згадати той смак…
Ми теж з Оленою Іванівною багато чого згадали того дня. А привід – наша газета, яку жінка передплачує все життя. І все життя збирає з неї вирізки.
— Ви і про нашу родину писали у 1981 році, як до нас родичі з Бельгії приїжджали, — ділиться Олена Іванівна.
А я згадую, як не раз наша газета друкувала фоторепортажі із хлібного магазину.
— Було, — каже, — і таке. Я всі вирізки збираю. Переглядаю інколи і згадую. Рука не піднімається викинути їх. Молоді були, дружні. Нині з нашого колективу тільки я Людмилою Фотіївною Литовченко лишилась. Вона аж на 5 кварталі мешкає Значно старша від мене жінка. Тож спілкуємось по телефону. Згадуємо, як разом працювали у магазині, наших спільних знайомих. Живих і тих, хто уже пішов за обрій. Про це теж дізнаюся з газети, а потім переповідаю Фотіївні.
Ми попросили Олену Іванівну ще раз обов’язково завітати до нас із вирізками з нашої газети, фотографіями трудового колективу, щоб згадати сторінки історії рідно краю, його людей і «Нових рубежів».
«Тьотя, яка продає бублики» — так Олену Іванівну називали дітлахи – пообіцяла, що скоро буде нова зустріч.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, “Нові рубежі”
