Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
Нечасто, а все ж бувають відпустки у наших захисників. Про одну з таких розповіла нам завідуюча філією «Промінська сільська бібліотека» Тетяна Єрьоміна. У кінці травня вдалось побувати дома в Оленівці земляку Тетяни учаснику АТО/ООС, підполковнику Валентину Петровичу Трифонову. Він поділився спогадами про участь в антитерористичній операції. Зокрема, розповів про свого на той час підлеглого солдата Дмитра Коцюбайла, більш відомого за позивним «Да Вінчі». На жаль, недавно проклята війна забрала життя молодого та вже легендарного українця.
— Який був патріот! За його проектами викопали катакомби та окопи в районі міста Авдіївка. Їхнє місцезнаходження рашисти не можуть визначити й досі, — сказав Валентин Петрович.
— Нам було приємно показати земляку книгу арт-проекту Андрія Котлярчука «Добровольці. Доба Героїв», — розповіла Тетяна Петрівна.
Вона присвячена добровольцям та ветеранам АТО і є історією сучасної війни на сході України. Вона вийшла у видавництві «Мистецтво» у 2019 році.
«Фотомайстер Андрій Котлярчук проїхав тисячі кілометрів уздовж тонкої лінії зіткнення протиборчих сил та відзняв сотні вдумливих кадрів й портретів бійців до та після бою. Фотозйомка здійснювалась на нульових кілометрах з 2014 до 2018 року.
У виданні репродуковано не репортажні світлини, а знакові фото майстра, які об’єднані одним стилем. Автор використав чорно-білу широку плівку та квадратний кадр. Такий художній прийом викликає асоціацію з батальними полотнами минулих часів. Увійшли до книги і жанрові сцени, пейзажі, натюрморти. Ілюстративний ряд доповнено висловлюваннями учасників подій, їх спогадами та спостереженнями. Книга свідчить про героїзм, мужність, прагнення бійців до перемоги, а також підкреслює поступове відродження могутності української армії», — йдеться у передмові до видання.
Чим цікава і дорога книга Валентину Петровичу Трифонову і нам, його землякам? Тим, що є у ній і його фото з позивним «Петрович», зроблене фотомайстром у серпні 2016 року в Авдіївці під час служби Валентина у 93-ій механізованій бригаді «Холодний Яр».
Хіба думав тоді він, що буде знову захищати рідну землю вже у 2022 році! Мабуть, не думав про таке, ще страшніше кровопролиття. Як і всі, чиї фотопортрети розміщені у книзі. До речі, без прізвищ, імен, тільки позивні — «Юрист», «Хорт», «Дід», «Мажор», «Борзий», «Бармен», «Змій», «Махно» і багато-багато інших, на понад 300 сторінках видання.
Завітайте до місцевих бібліотек, полистайте книгу. Можливо, як і Тетяна Єрьоміна, знайдете на її сторінках знайомих, які нас захищали тоді і захищають тепер. Почитайте їхні думки, коротенькі, але такі знакові. Ось декілька з них:
«Я пішов на війну тому, що я «жадібна людина», я не люблю, коли у мене щось відбирають. Те, що віками виборювали наші пращури, повинно належати нам. Це наша земля, земля моїх батьків…».
«У тебе всього лише одне життя. Один шанс прожити його, як ти хочеш. Живи сміливо».
«Війна — це коли частина людей хоче нажитися, частина хоче перемогти, а решті просто все одно…».
«Часом мене накриває відчуття, що я живу на знімальному кіномайданчику. І це прекрасно. На реальне життя я вже надивився».
«От телефон, я по ньому тільки із сепарами базарю, якщо в мене є їхні 200, то я їх на кості своїх пацанів міняю. Я знаю, де ті кості, і маю всі звідти забрати, й заберу».
«Не важливо, віриш ти в Бога чи ні. Головне, щоб Він вірив у тебе».
