Вона і досі у свої вісімдесят з хвостиком – красива. Їй так пасує вишита власноруч сорочка у ніжно-рожевих тонах. Скільки їх на своєму віку вишила для себе, рідних, дорогих і шанованих серцю людей, Ганна Афанасіївна Цибулян із Божедарівки – не злічити. І у кожній її душа, тепло, краса, оберіг від лихого, благословення на добро і щастя. Це, впевнена, відчувають всі, хто вдягає подарунки майстрині.
Народилася Ганнуся 1 січня 1942 року в селі Спаське. У сім’ї, де панували добро і злагода, було троє дітей. Всім батьки Афанасій Антонович та Ірина Давидівна дали вищу освіту. Дитинство і юність дівчинки промайнули в Новомосковську. Батько пройшов усю війну. Спочатку до Сталінграда. А звідти до Берліна. Мав багато нагород. Після війни, згадує жінка, працював на заводі, мама займалась господарством та дітьми.
Із самого дитинства вона захоплювалась вишивкою. Коли навчалась у першому класі, вчителька Анна Іванівна, яку діти дуже любили, запропонувала на шкільне свято гарненько одягтися. У 1949 році це було нелегко. «Батьки із старого простирадла пошили мені кофтину, мама на рукаві вишила малесеньку червону квіточку і показала як це самій робити. Тож далі вишивала сама», — ділиться моя співрозмовниця.
Вчителька так хвалила її вишиванку і її, що дівчинка справді повірила, що це гарно. Це тепер жінка розуміє, настільки все було недосконале. А тоді Ганнусі захотілось знов щось вишити і показати вчительці. Так, дякуючи мудрій підтримці педагога, бажання вишивати супроводжує Ганну Афанасіївну все її життя. А ще згадує, як під час навчання в технікумі вишила собі плаття. Це вже була досить серйозна робота.
Після закінчення технікуму молодий спеціаліст працювала головним зоотехніком в колгоспі, де не було електрики. Робочий день тривав з чотирьох ранку і до дев’яти вечора. Дівчина долала шлях верхи на коні по колгоспу, в якому було вісім сіл. Дякуючи добрій господині, в якої квартирувала, Ганна ночами при каганці вишила мамі на день народження велику картину. Її зберігає і досі, як пам’ять про маму.
Звичайно ж, не досипала, тяжко було прокидатись рано. Тож хазяйка сама виводила і прив’язувала біля воріт коня, тихенько клала дівчині в кишеню куртки шматочок хліба і шматочок сальця, замотані в хустинку. І тільки тоді починала будити Ганну. Приказуючи, що більше не дозволить вночі шити. Така доброта не забувається, каже жінка.
І коли вчилась в інституті, куди вступила поза конкурсом, маючи з технікому диплом з відзнакою, також викроювала якусь годину для вишиваня. Як пам’ять про студентські роки Ганна Афанасіївна і досі зберігає вишите панно. Спочатку воно слугувало килимком біля ліжка, з часом дочка Ірина оформила вишивання в рамку. Це панно вже на двох виставках побувало.
Після закінчення інституту працювала за направленням у Казахстані. А там снігові бурани та сорокаградусні морози. Ох і нелегко було їй це витримувати. А казахи просто золоті люди, вважає Ганна Афанасіївна. Не всі їх звичаї могла зрозуміти. Жінки, наприклад, не працювали, у них було по сім-вісім дітей. А по неї щоранку приходили, щоб провести на роботу, бо ж сніговий буран. І з роботи слідом хтось ішов, аж поки не заходила до хати.
І в Казахстані молода жінка вишивала при каганці вночі. Дочку там до року вигляділи казашата. Її доня і досі згадує вишиту подушку з куркою та курчатами, на якій її маленьку бавили.
Після Казахстану Ганну направили у Магдалинівську «Сільгосптехніку». Там вона працювала начальником планового відділу п’ять років. А тоді її чоловіка Анатолія Цибуляна запросили працювати в ПТУ-71. Так їх родина стала мешкати в Щорську.
Ганна Афанасіївна працювала головним економістом в будівельній організації. Яку згодом перевели в Кринички. Всіх, з ким поряд трудилась тоді, згадує лише добрим словом. Особливо М.І.Кобилька. Він в той час був майстром. «Коли заходив в кабінет із звітом по зарплаті, я по ньому «читала», чи все гаразд. Якщо з гумором – добре, якщо ні — то вирішували проблему разом, — згадує Афанасіївна.
— З того часу пройшли роки, десятиліття, але коли Микола Іванович бував у Божедарівці і заходив у справах до В.В. Дідича на підприємство «Дар», де і я 20 літ трудилась до виходу на пенсію головним економістом, обов’язково заходив привітатися в мій кабінет, запитати, чи потрібна якась допомога. Такі люди залишаються в душі назавжди.
Робота у команді В.В. Дідича теж запам’яталася, — ділиться жінка. Добивались вагомих результатів в роботі. Хоча були не тільки світлі, а й похмурі дні. Але завжди знаходили компромісне вирішення проблем, І понині зберігає вона добрі стосунки з колишнім керівником. На згадку вишила ікону бісером родині Валентина Володимировича.
У Божедарівці Ганна Афанасіївна вишила багато картин, рушників, скатертин, вишиванок. Першу вишиванку трохи носила сама, потім перешила дочці. Іринка в ній вступала до університету. Потім перешили сорочку на онуку. У ній вона була на останньому дзвонику в школі. А на свята одягає й досі. Мабуть ще буде і правнучка носити, — світиться радістю Афанасіївна.
А ще згадує вона, як дочка вступала до університету. Поїхала на співбесіду з хімії у вишиванці. Зайшла, а мама під аудиторією сидить, переживає. Аж ось виходить високий, сивий чоловік, сам до себе усміхається. Підходить і запитує Афанасіївну, чи то її дочка у вишиванці. Каже, що на нього ніби степом повіяло, коли дівчина у вишиванці зайшла. Це був викладач хімії. Ще й на третьому курсі згадував – в той час мало хто вдягав вишиванку.
Вишитими рушниками перев’язувала Ганна Афанасіївна всіх родичів на весіллі онучки, яке проходило в ресторані «Дружба» у Софіївському парку в Умані. Всі ці рушники зберігаються в родині на добру пам’ять. Дочка, зять, онука цінують і бережуть всі вишиті мамою, бабусею роботи. Купують все, що треба для вишивки. На думку майстрині, вишивка допомагає жити, заспокоює нерви. Це ніби ліки без протипоказань.
З ініціативи голови Божедарівської громади Володимира Дерка вишивальниця провела вже дві виставки своїх робіт, взяла участь у шкільній виставці, яка проходила у місцевому закладі освіти. На першій виставці, яка відбулась п’ять років тому, жінка звернула увагу на те, як захоплювався її роботами представник ОДА Олег Миколайович Кужман. Від дочки, яка тоді очолювала колектив школи, жінка дізналася, що він багато допомагає громаді. Тож вишила йому картину та ікону в подарунок.
Тішить ветерана праці те, що у громаді цінують творчість її жителів. І сам Божедарівський селищний голова Володимир Дерко — творча людина. Він виготовляє картини з дерева. Буваючи в будинку дочки Ганни Афанасіївни, завжди звертає увагу на вишиті картини. І так захоплюється роботами жінки, так ними надихається, що майстриня без замовлення вишила і йому вишиванку. А коли він перший раз вступав на посаду голови, вже Ірина вишила і подарувала йому ікону.
Коли другий раз обирався, то ікону вишила Афанасіївна. Обидві ікони в кабінеті голови на почесному місці і заряджають позитивною енергією і керівника, і відвідувачів.
Майстриня годинами може розповідати про своє захоплення. Про те, що вишивка, як невід’ємна частина української культури, має давню історію. Що вона була поширена ще за Київської Русі, де в монастирях шили золотою та срібними нитками.
На думку жінки, за тисячоліття вишивка не втратила свого значення. Це не лише прикраса побутових речей, а й створення оберегів для свого народу. Адже рушник і вишиванка – символи краси, здоров’я, святості, родової пам’яті. Вони оспівані поетами в піснях. Знамениті «Два кольори» Дмитра Павличка – це ніби гімн українській вишиванці.
З нагоди сьомої річниці створення Божедарівської громади у місцевому будинку культури відбулись урочистості. Їх яскравою прелюдією стала виставка творів майстрині, яка вишиває майже три чверті століття. Всі охочі змогли помилуватись витворами рук Ганни Афанасіївни. Виставку на одному диханні представила її дочка Ірина Василик.
За вміння передавати красу нитками на полотні, за її непересічний талант від усіх жителів громади дякував на святі очільник ОТГ Володимир Дерко, вручаючи «Знак пошани Божедарівської громади». І сама жінка спілкувалась з односельцями, розповідаючи про техніки, символи, знаки, кольори, які використовує при вишиванні. Словом, це все треба було бачити і чути, щоб оцінити майстерність, відданість справі рук і серця.
І все ж, попри яскраві кольори, попри красиві слова подяки, свято, яке відбулось того дня, для Ганни Афанасіївни, як і для багатьох нас, було затьмарено тугою за втратами, які несе громада, Україна, відстоюючи свою рідну землю. Тільки у Божедарівській ОТГ додому «на щиті» повернулось понад 20 захисників.
— Серце просто рветься від болю, — каже сива жінка. – Але вірю, що ми дочекаємось свят без сирен.
І справді, не можна підкорити народ, який століттями боровся за свою незалежність. Який своєму головнокомандуючому Валерію Залужному дарує вишиванки із символами свободи, віри, перемоги. В якого навіть діти вкладають все своє уміння в обереги для захисників. Скажіть, в якій ще країні таке є? Ось чому ми обов’язково переможемо.
Галина ЛИТОВЧЕНКО
Фото Наталі ДОЛГІХ та з архіву Г.А. Цибулян
