Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Уже дев’ять років наша країна втрачає кращих своїх синів та доньок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Українці переживають найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
Велике горе об’єднало людей Божедарівської громади рік тому – 1 квітня 2022 року. Коли сива голубка вранці постукала у вікно до Наталії Іванівни. Мати відганяла погані думки, а серце чекало на довгоочікуваний дзвінок від сина, який уже тиждень не виходив на зв’язок.
Обідньої пори обізвався телефон нарешті, а в ньому незнайомий голос: «Ступак Наталія Іванівна? Ваш син — Герой…» У матері попливло усе перед очима, вона тихо благала: «Нічого не кажіть… Я вам не вірю… Мій синочок живий…»
Мати зустрілася з сином через три дні. Тяжких три дні матусине серце чекало і сподівалося на диво… Але, на жаль…
Повернувся додому Артем Ступак, але не зміг пригорнутися до матусі, потиснути руку старшого брата, міцно обійняти та приголубити шестирічного синочка Віталика.
Артем народився 26 липня 1988 року у Дніпродзержинську у родині Олександра Миколайовича та Наталії Іванівни Ступаків. У Щорськ їхня родина переїхала у березні 2003 року.
Тут він продовжив навчання у місцевій школі, а потім у професійно- технічному училищі №71.
Два роки трудився охоронником у ТОВ «Крок». У 2009 – 2010 роках служив у Збройних силах України. Потім до 2014 року працював на Придніпровській залізниці. У 2014 році і до 15 червня 2015 р.— брав участь в АТО.
Армія не відпускала його. Тож 24 грудня 2021 року був знову прийнятий на військову службу за контрактом.
Артем був дуже яскравою особистістю. Надзвичайно сміливий, мужній, відповідальний. І в той же час великий жартівник. Привід роз-смішити друзів, рідних він знаходив на рівному місці. І дуже радів, коли вдавалось підняти настрій компанії, колегам, побратимам. Дуже любив музику, сам гарно грав на гітарі.
Артем ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи — захищати рідну землю. Він завжди горів тим, що робив, був цікавим співрозмовником, начитаним, ерудованим, інколи несподіваним у своїх висновках. Наш земляк мав цікавий позивний — Хірург. Бо ювелірно виконував свою роботу — очищав землю від зла. На війні він був снайпером.
Для когось він був другом, для когось —братом… Хтось випадково познайомився з ним там, у горнилі війни, бо справжній син України й патріот не зміг всидіти вдома і, не вагаючись, пішов добровольцем на фронт, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення.
Донеччина. 28 березня 2022 року ворог здійснив підступний обстріл населеного пункту Авдіївка. Багато наших воїнів у цьому нерівному бою здійснили найбільший подвиг — віддали своє життя за цілісність і незалежність України та були тяжко поранені. Серед полеглих був і наш земляк — Артем Олександрович Ступак, який захищав кожного з нас і рідну Україну.
Минув рік, але ми пам’ятаємо Героя, бо Артем так багато зробив, так багато пройшов… Його забрала війна, клята довжелезна, кривава і страшна!
Нехай вже буде тому кінець. Нехай вже матері, батьки, брати і сестри, дружини, діти перестануть страждати й оплакувати тих, кого забирає війна! Вічна пам’ять і спокій твоїй душі, захиснику, друже, брате… На віки-вічні твоє ім’я вписано в історію нашої громади та України, як воїна-Героя.
У цей гіркий час всі ми схиляємо голови в скорботі за загиблим Артемом. Нехай добрий, світлий спомин про нього стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Спи спокійно, Солдате. Ніколи не забудемо… Герої не вмирають!
Ірина ОНІШКО, сел. Божедарівка
