Для них він назавжди лишився 25-літнім юнаком. Відтоді, як загинув їхній Тьома, життя для родини Санжаровець з Аул розділилося на «до» та «після»…
14 червня були 9-ті роковини трагічного для всієї України дня, коли у 2014 році російські бойовики підступно збили наш літак Іл-76 над Луганщиною. Аеропорт міста Луганськ на початок червня перебував під контролем ЗСУ, але навколо нього проросійські бойовики облаштували вогневі точки. До дня трагедії українські Повітряні сили здійснили близько 20 успішних посадок на злітно-посадкову смугу аеропорту. В ніч з 13 на 14 червня, приблизно о 23:00, з Дніпропетровська (тодішня назва міста Дніпро) вилетіли три Іл-76.
Перший борт успішно приземлився, а у другий, коли він перебував на висоті 700 метрів, влучила ракета із ПЗРК «Ігла». Після падіння літак загорівся, на борту повітряного судна почали вибухати боєприпаси. Іл-76 упав приблизно за 7 кілометрів від злітно-посадкової смуги аеропорту Луганська. На його борту перебували 40 військовослужбовців 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади (зараз вона носить ім’я «Січеславська») та 9 членів екіпажу. Усі, хто був у літаку, загинули… Серед них і 25-літній Артем Санжаровець з Аулів.
Тетяна Ільїна, старша рідна сестра Артема і досі, хоч вже скільки часу пройшло, зі сльозами пригадує, як все було. Тьомі день народження 8 липня, йому мало б виповниться 26 років. А 24 липня — тридцять мало виповниться Тані. Та на свій ювілейний день народження, їй довелося стояти у черзі в лікарні Дніпра по вулиці Ближній. Вона очікувала на тіло Тьоми. Перед очима і досі: на рампі стоять 49 трун…
Тепер Таня не відзначає свій день народження. Ні 24 липня, ані 25-го. Бо 24 липня вони забрали тіло Тьоми, а 25-го — поховали його. Рідні, друзі, знайомі — ніхто не телефонує і не вітає її і донині. Бо знають, що часточка і її душі ніби померла, ніби відлетіла з її братом…
Артем Євгенович Санжаровець проходив строкову службу у 93-ій ОМБР, в/ч 1302. Нині там служить його сестра Тетяна Ільїна. Артем з батьками проживав у Дніпрі. Після школи працював і допомагав їм. Восени 2013 року родиною вирішили кардинально змінити своє життя. Продали квартиру у місті і переїхали у мальовниче селище на Дніпрі — Аули.
Артем мріяв зайнятися там теплицями, городиною, фруктами. Аби батьки, які усе життя тяжко пропрацювали, могли насолоджуватися життям, як забажають. Просто для душі доглядати за курочками, вирощувати щось на власному городі й смакувати фруктами зі своєї ділянки. І бавитися з онуками.
Їхня мрія здійснилася. І невдовзі Санжаровці оселилися у гарному помешканні, вікна якого виходили на водне плесо Дніпра. Батьки Євген Данилович та Валентина Леонідівна разом із сином Артемом почали облаштовувати помешкання. Євген Данилович, хоч і був на пенсії, та все ж продовжував їздити на роботу у Дніпро. Бо не хотіли відпускати з підприємства висококласного токаря. І Тьома їздив тривалий час у місто, де працював в охоронній фірмі. Але коли трапився Майдан, погляди хлопця, який, здавалось усім, був аполітичним, докорінно змінилися. Він дуже страждав від несправедливості, переживав за події на Майдані.
Таня згадує, як усі вони плакали під «Плине кача» за долю ні в чому невинних убитих людей. Не думали тоді, що і самим доведеться гірко плакати над тілом їхнього Тьомочки вже через кілька місяців. Відправною точкою для молодих чоловіків — Артема Санжаровця і його зятя, чоловіка сестри — Миколи Ільїна — стали події на Луганщині. Коли бойовики вигнали дітей із місцевого дитячого садочка і загнали їх на 2-й поверх приміщення, прикриваючись малими. Самі ж почали стріляти…
Після цього, не роздумуючи, Артем та Микола пішли у військкомат, аби стати на службу у ЗСУ. Їх відправили у 25-у ОМБР.
Миколу проводжала Тетяна із сином. А Артема — його дівчина Альона. Стосунки у них були серйозні. Хлопець розповідав про свою кохану сестрі, батькам. Складав плани з нареченою. Мріяв навесні, як зацвітуть сади, приїхати до батьківської оселі в Аулах, аби познайомити зі своєю нареченою, майбутньою дружиною. Та не судилося… Артем так і не побачив, як зацвів сад… Сад зацвів уже без нього…
Зі своїм другом з Кам’янського Костею Авдєєвим, з яким Артем служив, побились об заклад, що, хто перший прийде із війни, той перший і одружиться. Але… обидва загинули.
У дворі на житловому масиві Клочко у Дніпрі Тетяна та наречена Артема Альона зустрілися. Таке собі знайомство вийшло нерадісне, на опізнанні, тесті ДНК їхнього Тьоми…
На тому борті, де загинув Артем Санжаровець, мав бути і Тетянин чоловік. Але напередодні у нього відкрилась прободна виразка, він потрапив до лікарні. А з п’ятниці на суботу 14 червня 2014 року о 00 год. 10 хв. їх Іл-76 був збитий бойовиками.
Сепари знайшли Тьомин телефон біля збитого літака. Вони телефонували його мамі. Що несли ці нелюди, важко передати. Уявити людині зі здоровим глуздом таке не можливо. Але і це було не найстрашніше. Найстрашніше чекало Тетяну попереду. Через місяць-два побачила, що вони з чоловіком втрачають батьків. Їм не хотілося жити. Говорити. Мріяти. Складати плани.
Навіть коли Артема поховали, у рідних жевріла надія, що все те неправда, що їх Тьома живий і скоро повернеться. Перед очима довго-довго були речі загиблих хлопців, які з таким трепетом і батьківською любов’ю рідним показував і віддавав на опізнанні полковник Ілля Вдовін. Пригадалось, як він уміло підбирав слова для рідних. Це було дуже зворушливо, по-сімейному. Душа ніяк не хотіла сприймати того, що сина, брата — немає.
І все ж Тетяні з Миколою вдалося повернути батьків до життя. Скоро у них народилася донечка Ніколь. Поява рідної маленької дівчинки, любої онучки ніби струснула батьків. Після пережитого, смерті сина Артема, їм захотілося знову посміхатися і жити заради доньки та онуків.
Не можна сказати, що родина Санжаровців змирилась зі смертю рідної людини, але хоч трішки заспокоїлась і прийняла те, що трапилось. Горе пережили, підтримуючи один одного. Батьки Євген Данилович та Валентина Леонідівна живуть в Аулах у будиночку, який був омріяний їхнім Артемчиком. Тут вони дбають про онучат. Задля них тримають десяточок курей і качок. Інколи милуються чудовим краєвидами Дніпра, які так любив їх Тьома. До батьків часто приїздить Тетяна з чоловіком. Він добровольцем вже 26 лютого після повномасштбного вторгнення росії в Україну став на захист рідної землі. Пройшов пекло Бахмута, Солєдара та ін. Має 5 контузій.
Тетяна теж продовжує справу чоловіка і брата. Вона несе службу у 93-ій ОМБР, в/ч 1302. Свого часу Таня закінчила Дніпропетровську державну фінансову академію. 8 років була помічником керівника на фірмі. Коли з батьками переїхала в Аули, її обралим депутатом Аулівської громади. А ще вона була присяжною у Криничанському районному суді, директором комунального підприємства.
Проклятуща війна безжально пройшлася по всій родині Санжаровців. Та попри все вони продовжують жити і боротися. Головне, що їх тримає і додає сил, це віра в нашу Перемогу. У те, що не за горами той час, коли ЗСУ виженуть як огидну сарану усю рашистьську наволоч і їх посіпак із нашої миролюбивої української землі. І запанує тоді такий довгоочікуваний мир і в нашій сторонці. І розквітне вже у рідних Санжаровцям Аулах, посаджений племінниками загиблого Артема — 13-літнім Тимуром та 8-річною Ніколь — кущ калини. Щороку червоними кетягами калина нагадуватиме нам, якою страшною ціною виборюємо ми свою волю і незалежність.
Олена МУШИК, журналістка “НР”
Фото із сімейного архіву родини Артема Санжаровця
