Наталя ДОЛГІХ, журналістка “НР”
«Українці непереможні, бо боронять свою рідну землю! Сьогодні їхні серця сповнені любові до неньки-України, віри у Перемогу та вдячності героям-захисникам та захисницям, а також пересічним громадянам з активною позицією і їхньою надважливою поміччю!»
З такими словами напередодні Дня Конституції України звернулися до «Нових рубежів» жителі села Гуляйполе Затишнянської громади Вікторія Пітенко і Валерія Тимченко. Вони дуже хочуть розповісти нашим читачам про своїх земляків — велику і дружню родину Яременків.
«Особливо хочеться відзначити маму Вероніку, — розповідає Гуляйпільська староста Світлана Краснова. — Ця тендітна жінка просто вражає своєю життєвою позицією і патріотизмом, правильністю, добротою і працелюбністю».
Вероніка Яременко – наймолодша з багатодітної сім’ї Єфросинії Романівни Криворот. Безперечно, вона взяла все найкраще від батьків, братів і сестер. А тепер так само виховує і своїх дітей. Вероніка – активна і непосидюча: бере участь у житті школи, озелененні паркових зон села, дитячих майданчиків, привчає до праці і краси доньку Віолету і сина Матвія, прикрашає шкільні свята. Жоден громадський захід не проходить без участі цієї сім’ї. Вони і дитячі майданчики у селі полагодять, і дерев там насадять, і квітів.
Із початком повномасштабного вторгнення Яременки у перших лавах стали робити все, щоб вигнати окупантів. Вероніка залишилася у селі і чітко визначилася, чим може бути корисною. Її чоловік Віктор без вагань і роздумів одразу пішов у ЗСУ боронити свою сім’ю та Україну. Тож Вероніка, лишившись з дітьми на господарстві, одразу включилася в допомогу Збройним силам.
Поступово разом із вчителями Вероніка почала організовувати зустрічі з учнями 2 класу, в який ходить її син. Вони і окопні свічки виготовляють, і стрічки перемоги. А ще печуть печиво, готують інші смаколики і передають хлопцям на передову. Вероніка вчить дітей не боятися, а вірити в перемогу і ЗСУ, бути відданими своїй країні, бути дружніми, сильними.
У дворі Яременків завжди затишно і гамірно. Тут усе зроблене руками господарів. Тато Віктор – на всі руки майстер, вмілий зварювальник. Альтанки, бесідки, металеві фігурки всюди у садку — то його рук справа. І мамині різнобарвні квіти буяють та заворожують пахощами. Увесь клас сходиться сюди на посиденьки, а мама Вероніка радо зустрічає гостей, пригощає власною випічкою. З дітьми вони і справу корисну роблять, і чаюють гуртом.
Тішиться цим і вчителька 2 класу Гуляйпільського ліцею Валентина Вікторівна: «Мені дуже пощастило, що у моєму класі є така мама, як Вероніка Яременко. Вона люб’язно надала нам свою оселю для зустрічей з учнями. Добра, щира, чуйна, повна ідей, моя незамінна помічниця, чудова організаторка та приклад для інших батьків. Без неї і її сім’ї не відбувається жодна подія у класному колективі. У все Вероніка вкладає частинку душі. Інакше просто не вміє! І її син, мій учень Матвійко, — активний учасник всіх подій. Він росте гідним сином своїх батьків. Наприклад, на свій день народження у подарунок собі замовляв усім тільки солодощі. Яким же було наше здивування, коли Матвій приніс свої подарунки, щоб передати воїнам на передову. Маленькі діти, але які великі серця!»
Не втомлюється мама Вероніка готувати передачі на фронт. І не скиглить. Стиснувши волю в кулак, організовує навколо себе таких же однодумців, які будь-що прагнуть допомогти нашим воїнам здолати ворога. Адже десь там батько її дітей, її коханий Віктор мужньо стоїть на варті нашого з вами життя. За нього і його побратимів – всі її думки і молитви. І вона нізащо не опустить руки, не засмутить його, а буде ревно оберігати спільну домівку, щодня готуватиме їжу на передову і чекатиме додому з перемогою.
