Її дівоче прізвище — Шевченко. Добре відоме і розповсюджене серед українців. Родина Тетяни, здається, усе життя жила на шостому кварталі Криничок. Усі з діда-прадіда були землеробами. І ціну хліба знали добре. Хоч і не вивчали науку агрономію, але вона до них ішла сама. Усі знання збиралися по крупиночці, вливалися до здобутого протягом багатьох років, закладалися в головах у старшого покоління, щоб згодом передати молодим.
Родина Тетянки жила майже біля самісінької річки. Навесні вона так розливалася, що виходила з берегів. Доводилося тоді рятувати усе домашнє майно, господарство, щоб не попливло за водою.
Танине дитинство було важким, бо народилася дівчинка у воєнному 1942 році. Діти гралися іграшками, зробленими з рудої глини, та ляльками, що шили самі зі старих домашніх одежин. Цукерок не бачили зовсім. Хіба ті, що робила бабуся: з молока та цукру. Зварить, розмаже по дну великої тарілки поки застигне. Тоді розріже маленькими шматочками, щоб дітвора подовше смакувала. Це було справжнє свято! А ще малеча з нетерпінням чекала на літо. Бо тоді достигала шовковиця і своїми соковитими солодкими ягодами радувала дітвору. Їж — скільки влізе. І дітлахи, як ті горобці, обліпляли дерева і ласували плодами. Пізніше їх виручав гірчак. Але його треба було вміти їсти, щоб добратися до солодкої основи стебла.
Крім Тані, у родині Шевченків було ще двоє дітей. Братик Вася, 1936 року народження. Він вивчився у школі ФЗО і став електриком. Сестричка Надя 1937 року. Вона теж закінчила школу ФЗО, опанувала професію електрозварювальника. Тетянка була найменшенькою. Її любили і доглядали всі.
Коли прийшла пора йти до школи, окрім нових азів науки Тетянці доводилося освоювати і життєву школу виживання. Щоб добратися до закладу освіти, який, до речі, був недалечко від дому, треба було щодня долати до 7 кілометрів доріг в кругову, через Кринички. Бо річка розливалася доволі.
На той час директором був Сичов. Запам’ятались Тетяні Іванівні вчителі: учитель молодших класів Ніна Онисимівна, фізики і математики Савицький. Співи викладав Григорій Григорович Матвієвський. Таня навчалася старанно. Часто її вчителі ставили у приклад іншим учням.
А з настанням літа вона, як і більшість її однолітків, працювала у колгоспі. Збирали овочі та фрукти, пасли худобу. У старших класах сумлінну і відповідальну дівчину поставили обліковцем у бригаді. Вона добре справлялася зі своїми обов’язками. Бригадир не міг нахвалитись нею. А коли приходила осінь, журився дуже і бідкався: хто ж тепер буде йому допомагати у справах?
Працювала й на комбайні. А ще скиртувала солому. Втомлені і заморені Тетяна з друзями після роботи ввечері ще й до клубу бігли. Готували концертні номери. Розучували пісні з Григорієм Григоровичем Матвієвським. Концерти показували у своєму та сусідніх клубах: у Ганнозачатівці, Оленівці, Володимирівці та ін.
Після семирічки Таня продовжила навчання у Криничанській середній школі. І тут мала гарні результати. Після школи, у 1958 році, їй запропонували роботу обліковцем у колгоспі імені ХХ з’їзду КПРС.
Якось Тетяну до свого кабінету запросив голова колгоспу Іван Тимофійович Олійник. З чого б це? — хвилювалася дівчина. Та так, що серденько у грудях калатало, ніби ось-ось вискоче…
Голова запропонував Тетяні навчатися у Верхньодніпровському сільськогосподарському технікумі. Пообіцяв, що дасть їй направлення для вступу, а ще щомісяця буде нараховувати стипендію за навчання. Таня погодилася.
Іван Тимофійович не одним днем жив. Голова складав плани на майбутнє, думав про перспективи. Тому і направляв молодь на навчання у вузи та технікуми.
Два студентські роки збігли швидко. Окрім міцних знань у технікумі дівчина отримала ще й Грамоту та Подяку від Червоного Хреста за милосердя і допомогу хворим людям. Вона у 1961 році кілька разів здавала кров.
До рідного села приїхала дипломованим бухгалтером. У її трудовій книжці перший запис було зроблено, коли Тетянці виповнилося 17. І відразу ж Тетяну призначили на посаду заступника головного бухгалтера колгоспу. За багато років жінка ні разу не міняла місце роботи. Хоча за цей час у колгоспі змінилося дев’ять бухгалтерів.
І досі з вдячністю згадує жінка ті часи після навчання. Її молоду, ще не досвідчену старші колеги не кинули сам-на-сам розбиратися в бухгалтерських нетрях, а допомагали у всьому. З теплом пригадує Тетяна Іванівна старших наставників — Ольгу Іванівну Саверську, Надію Марківну Ботвінко.
Раніше працювали і в суботу. Тетяна Іванівна часто брала роботу додому, до пізньої ночі складала річні звіти на рахівницях. Самостійно займалась розробкою документів, набирала таблиці, оформляла різні форми обліку, робила підшивки.
Її старанність і трудолюбивість помітили й у сільській раді. І в 1962 році обрали депутатом. На тендітні плечі жінки окрім основних лягло чимало депутатських обов’язків. З усіх питань йшли до молодої депутатки за порадами. Вона тільки сама почала будувати свою сім’ю, а за допомогою йшли пари з великим сімейним стажем, що не мирилися.
Разом з чоловіком Анатолієм Тимофійовичем Білявським почали облаштовувати своє сімейне гніздечко. Спочатку у батьківській хаті. А згодом купили в колгоспі «коробку». Настелили підлогу, вставили вікна, двері, провели воду, проводку, зробили опалення, окультурили двір. Трудились у вихідні чи вже після роботи, як сонце сяде. Разом з друзями, родичами, сусідами, зібравши «толоку».
Щодня зрання до пізнього вечора пропадали в колгоспі. Тетяна Іванівна — у бухгалтерії. А чоловік — у полі, обробляючи землю з допомогою свого стального коня. Як кажуть, від снігу — до снігу. Коли хворіли доярки, бухгалтерія йшла доїти корів. А потім виконували свої обов’язки. Бо тварин же не поставиш на режим «очікування».
На поливному городі щось достигло чи в саду — знову усіх жінок направляли туди. А влітку — прополка. Тільки сонечко піднялося, дивись Тетяна Іванівна уже біжить з сапою. Вона нормальною ходою і не ходила. Усе бігом-бігом. Старалась усе переробити, усе встигнути, усіх попорати. Чимало односельців, друзів Білявських їздили влітку на море, на відпочинок. У них же на це не було часу. Спочатку за роботою. А потім дітки пішли — народився синок Вася, затим донечка Алла. Та й домашнє господарство не було на кого покинути. З коровою на море не поїдеш, та й трактор і рахівницю з собою не візьмеш, говорили Білявські.
У Світлогірській школі Тетяна Іванівна тривалий час була членом шкільного батьківського комітету. Діти Білявських завжди були прикладом для інших, як і їх батьки.
Після школи Вася закінчив індустріальний технікум, став майстром з ремонту побутової техніки. Алла закінчила Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. Вивчилася на агронома. Нині працює діловодом у Світлогірському старостаті.
Уся велика родина Білявських живе дружно і мирно. Як трудитися — то гуртом. Разом саджають городи, обробляють їх, збирають урожай. І відпочивають разом.
Не кидають своїх старих гнізд. Вася з родиною мешкає у дідусевій хаті. Алла — у батьківській. Дуже жалкує Тетяна Іванівна, що її Анатолій Тимофійовій рано пішов за обрій. Рано і «коня» свого стального покинув, і картини свої, і бібліотеку, яку збирав усе життя. Свого часу книги були величезним скарбом, що передавався у спадок.
Коли уся рідня збирається разом, згадує Тетяна Іванівна життя-буття колишнє, пригадує роки молодості, які сплинули, як мить. Розповідає про них дітям, п’ятьом онукам і чотирьом правнукам.
Онуки знають, що у бабусі за сумлінний і добросовісний труд є медаль «Ветеран праці». Знають і поважають її у селі. Здоров’я Вам міцного, шановна наша землячко! А ще скорішої перемоги і такого очікуваного миру! Нехай ще довго мріється, а намріяне обов’язково збувається.
Ася ЗУЄВА, с. Світлогірське
