9 лютого виповнилося 90 років ветерану педагогічної праці, колишній вчительці математики Криничанськоі середньої школи №1 Галині Прокопівні Стрельцовій. Привітати свою вчительку і класного керівника завітали її колишні учні, випускники Криничанськоі СШ №1 1985 року. Разом із вчителькою жартували, чаювали і згадували своє шкільне життя.
Душевну розповідь про життя вчительки, яка виховала не одне покоління криничанців, розповіла «Новим рубежам» її донька Наталя.
«Мама завжди намагалася усім допомогти, взяти більшість проблем на себе. Вона і до сьогодні продовжує піклуватися про всіх рідних і близьких», — зауважує Наталя Стрельцова.
Галина Прокопівна Стрельцова народилася 9 лютого 1934 року в місті Богодухів на Харківщині в багатодітній родині. Її тато Порфирій (у свідоцтві про народження маму, як не дивно, записали не Порфиріївна, а Прокопівна) був знатним чоботарем, якого знали в усій окрузі. А зшите ним взуття носилося — не зношувалося. Мама Галини Марія була домогосподаркою. Та окрім буденних домашніх справ займалася ще й кроєм і шиттям. У родині було п’ятеро дітей, та через голод і хвороби вижило троє: найстарша Галина і двоє менших її братиків.
Як тільки розпочалася Друга Світова тато пішов на війну. А Галина стала у всьому допомагати мамі Марії: була її правою рукою у всих справах, поралася по дому і господарству, нянчила менших братів.
У вересні 41-го дівчина пішла до 1 класу Богодухівської СШ. Але провчилася лише місяць — місто опинилося під окупацією. У 1943 році після звільнення Богодухова продовжила навчання у школі. Вчилась старанно, встигала з усіх предметів. Але була дуже хворобливим дитям. Після 9-го класу її підкосив ревматизм. Та так, що Галина тривалий час була прикута до ліжка. Але дівчина, хоч і була на той час слабка здоров’ям, та духом — сильна. Вона не здавалась хворобі і відчаю не дозволяла брати верх. Самотужки освоювала науку, особливо математику і фізику. Повернулась до школи лише по закінченню третьої четверті. І яке ж було здивування усіх вчителів, а особливо вчителя математики Івана Гнатовича, що дівчина хоч і прохворіла стільки, та предмет знає набагато краще, ніж її однолітки, що ходили до школи.
Маючи хист до точних наук, Галина після школи вступила до Харківського педагогічного інституту. Тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. У 1956 році Галина й Іван одружилися. Після вузу Галя за призначенням потрапила до Богодухівської СШ. Молода вчителька протрудилася там рік.
А вже у 1957-ому приїхала в Кринички до чоловіка, який потрапив сюди теж за призначенням після закінчення вузу. Іван Якович Стрельцов тривалий час незмінно очолював Криничанський РЕМ, і на пенсії працював тут же — інженером з техніки безпеки. У парі батьки прожили 60 років. Але тато, на жаль, уже пішов за обрій.
«Наша мама не самотня. У неї є ми: я (її донька), зять та двоє онуків, — розповідає донька Наталя. — Я працюю начальником дільниці технічного обслуговування приладів обліку теплової енергії у Кам’янській теплопостачальній компанії. У мами теплі і добрі стосунки із зятем, моїм чоловіком. А її онуки — то її крила. Старший Давід працює програмістом у одній із київських компаній. Меншенька Марія навчається у Дніпровському державному університеті Внутрішніх справ на факультеті міжнародних відносин».
Про шкільне життя Галина Прокопівна згадує дуже часто. Адже протрудилася у школі майже 40 років. Пригадує, як приїхала з Харківщини у Кринички за чоловіком. Спочатку працювала тут у вечірній школі — з 1957 по 1964 рік. А потім почала трудитись у Криничанській СШ №1. І аж до пенсії. Вона викладала математику, алгебру і геометрію. А ще за її плечима 35 років класного керівництва.
Галина Прокопівна часто згадує своїх учнів, пам’ятає їхні імена, прізвища, хто куди вступив після школи, які вузи закінчив. А шкільних бешкетників і хуліганів завжди згадує з теплою посмішкою і гумором. Її величезну любов до точної науки математики і неперевершений талант та уміння викладати свій предмет більшість її випускників і нині пригадують з вдячністю. І досі не перестають дивуватися притаманним тільки Галині Прокопівні рисам — умінню бути спокійною, беземоційною і терпеливою.
У школі Галина Прокопівна товаришувала з колегами-вчителями: Галиною Семенівною Юрченко, Асею Іванівною Золотаревською, Вірою Андріївною Савицькою, Ніною Володимирівною Матвієвською, Семеном Андрійовичем Надригайлом, Володимиром Андрійовичем Куликом, більшість з яких, на жаль, вже відійшли у вічність. І нині з приємністю спілкується з Галиною Олександрівною Кузнєцовою та Тетяною Семенівною Залюбовською.
— Я сама собі не вірю, що дожила до такого віку, — з посмішкою каже вчителька. — Адже в дитинстві була такою хворобливою.
Та не дарма Бог відміряв їй стільки життєвих років. Мабуть ще й тому, що окрім любові до точних наук, читання, розгадування кросвордів вчителька-ветеран має іще одне захоплення, свого роду хобі. Це фітотерапія.
Своїми настоянками з різних трав і духм’яними чаями вона пригощає і лікує всю родину. А ще знайомих і друзів. Можливо у цьому і секрет її довголіття. Бо у свої 90 Галина Прокопівна виглядає значно молодшою від своїх однолітків. А ще життєрадісною й енергійною.
«У дитинстві мама мріяла бути лікарем. Але той великий життєвий тягар, що ліг на дівочі плечі, змусив її прийняти інше рішення і вивчитися на вчительку математики, — розповідає донька Наталя. — Бо ж і хист мала, й треба було швидше оволодіти професією, щоб підтримувати родину. Але її дитяча мрія і тяга до медицини так і залишилися назавжди з нею. А тому фітотерапія — це свого роду праця і захоплення для душі. Усе життя мама власноруч збирає і сушить трави, робить різні настоянки, які лікують від порізів, ангін, набряків та будь-яких захворювань».
А ще вона займається дихальними вправами, тібетською гімнастикою. Її поміркованість та оптимізм і мене надихають у житті. Я не перестаю дивуватися маминій любові до життя і її спрогнозованим життєвим планам. Вона вже нині планує, що, коли і де треба садити, чому необхідно надати перевагу цьогорік, щоб вродило».
«Старість мене вдома не застане» — цей вислів точно про Галину Прокопівну Стрельцову. Як би їй не було важко, вона старається завжди ходити самостійно в магазин, у справах. Радіє, коли зустрічає знайомих, друзів, колишніх учнів. Завжди зупиниться, щоб поговорити, розпитати, поспілкуватися. Завжди зайде до сусідів провідати. А вони, як не дивно, по доброму називають її «Наш Генерал». Бо Прокопівна любить й покерувати, а ще вона гарний стратег, завжди на все має життєвий план. Тому сусіди цінують її думку, прислухаються до порад.
«Буває й таке, що вона втомилася, — продовжує донька розповідати про маму. — Тоді наша Прокопівна сідає на стільчик посеред городу і починає керувати усіма нами: де що садити, на якій відстані мають бути рядки і під яким кутом. Це так приємно і весело, що хочеться, щоб так було завжди і якомога довше. Хочеться, щоб нашій дорогій мамочці і бабусі здоровилось. І щоб Бог відміряв їй ще многая-многая літа!»
