Наталя ДОЛГІХ, журналістка “НР”
Цю волонтерську команду на Криничанщині вже давно прозвали «Крейзі вумен» або ж «Шалені дівчата». Їх не зупиняє ні дощ, ні сніг, ні нестача коштів. Вони об’єдналися, аби годувати наших захисників. Їхні поживні каші з м’ясом, енергетичні батончики, млинці з різноманітними начинками, ковбаси, зельці, пиріжки і вареники вже добре відомі українським захисникам на багатьох ділянках фронту та в містах і селах, які перебувають під постійним ворожим обстрілом.
Як жінкам із с. Світлогірське вдається діставати гуманітарну допомогу, поєднувати роботу, домашні справи та приготування страв ледь не вагонними нормами, і при цьому не втрачати оптимізму, щирості і любові до кожної людини? Сьогодні розповідаємо про цих неймовірних жінок і їхню народну «армію».
24 лютого розірвало наше життя на «до» і «після». Наталя Дзюра із Світлогірського розповідає, що спочатку було таке, що вона майже три дні поспіль ридма ридала, не могла до купи скласти, що відбувається. А потім встала. Витерла сльози. Взяла себе в руки. Паніка перших днів перетворилася на рішучість будь що допомогти українським захисникам вистояти. Морально, матеріально — будь-якими шляхами і способами.
Почалося з того, що Наталя зателефонувала місцевому старості Ігорю Лісняку і попросила дозволу займатися волонтерською діяльністю та використовувати приміщення Світлогірської бібліотеки (якою вона завідує) як пункт збору. Разом із командою однодумців почали збирати і відправляти одяг, взуття, продукти і засоби гігієни для українських військових.
«Ми тонн 10 відвезли, — розповідає Наталя. — Спочатку «Газелькою» возив Дмитро Колєснік. Я навіть сама їздила з ним спеціально, щоб поспілкуватися, як то кажуть, набратися рішучості, зарядитися і перти воза далі».
У цей час у Криничках люди також не сиділи склавши руки. У Будинок культури всі несли домашні харчі, зимові куртки, бушлати, взуття, сало, м’ясо, миючі засоби. Кожен хотів допомогти. Місцева волонтерка Валентина Ісканіна організувала виготовлення маскувальних сіток для блокпостів та кікімор для передової.
«Робота набирала обертів, — продовжує Наталя Дзюра. — Тоді вже й наші світлогірські дівчата почали зносити з дому все, що можна було порізати на смужки для сіток. Нарізали і цілими торбами та мішками передавали у Кринички. Самі також плели. У місцевих рибалок усі сітки випросили. Ніхто не відмовляв. Усі знали, що на благе діло йдуть».
Через друзів, знайомих із різних міст координували доставку гуманітарних вантажів із одягом, продуктами та ліками. А ще з перших днів цієї повномасштабної війни Наталя почала щодня записувати відеозвернення до земляків і викладати їх на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук. Заспокоювала усіх, розповідала, що все зібране пішло за призначенням. Просила людей не панікувати і запевняла, що за кожен напрямок діяльності — медикаменти, розселення біженців, збір речей і харчів, склад зберігання продуктів, маскувальні сітки — відповідають певні люди. Цю комунікабельну, веселу жінку на Криничанщині знає чимало людей, оскільки раніше Наталя проводила різноманітні місцеві урочисті заходи, дні народження, весілля. Тож не дивно, що її відеоролики одразу бачила велика аудиторія. Про нагальні потреби вона теж оголошувала у відео. Тож все необхідне швидко знаходилося.
Так за клопотами минала весна. Льохи потрошку спорожніли і світлогірська команда вирішила взятися за так звані каші Перемоги. Зібралися справжні місцеві активісти: Алла і Валерій Бондаренки, Тетяна Лисиця, Наталя Богатир, Євгенія Лазько, Юлія Заливака, Олена Колішенко, Ірина Сучкова, Вікторія Будилдіна, Іра Матяш.
У дворі Наталі Дзюри утворився справжній штаб. Сюди всі стягували банки, крупи, спеції, м’ясо. Дістали із комор автоклави, надивилися в інтернеті відеорецептів і взялися до справи. І, звичайно ж, одразу викладали свої відео у Фейсбук, бо власних запасів вже не вистачало і треба було просити людей скинутися хоча б на кришки.
Аж тут підтягнулася молодь. Завзята Тетяна Шокало (місцева зубна лікарка, а нині мама в декреті), побачивши, як всі невпинно трудяться на перемогу, намагаючись нагодувати наших захисників, вирішила трошки розподілити обов’язки. Тим самим розвантажили старших господинь, які часом вже буквально з ніг падали, готуючи щодня каші на передову.
Швидко організували команду з активних молодих мам. Вдома у Наталі Мініч почали збиратися разом із Мар’яною Биченко, Людмилою Мирошниченко, Іриною Підковою, Мариною Мініч. Подіставали свої блендери, м’ясорубки та кухонні комбайни — і закипіла робота. Дівчата працюють із самого ранку, готуючи засмажку для каш. Допомагають всі, навіть малі діти. Своїми маленькими рученятами вони миють і чистять моркву. Їхні мами порають цибулю. А потім всі разом труть і перемелюють це на м’ясорубках. Далі подрібнені овочі відправляються на кухню. Влітку тут дуже спекотно: під 40 градусів, тож дівчатам доводиться нелегко. Пересмаживши відра цибулі і моркви, вони відправляють усе у двір до Наталі Дзюри.
Тут їх вже чекають досвідчені і не менш затяті куховарки. На столах вже намиті баночки, підготовлене заздалегідь м’ясо, спеції, замочені крупи. Все це із жартами та приповідками закладають у тару і відправляють на термічну обробку в автоклави.
Часто усі інгредієнти дівчата закуповують самі. У цьому допомагають жителі усіх навколишніх сіл, міст і навіть з-за кордону. Люди передають по 100, по 200 грн, перераховують на карту, щодня везуть сюди цибулю, часник, моркву, крупи, м’ясо. Словом, все, що може знадобитися у приготуванні. Буває так, що привезуть цілу свинячу тушу або ж з десяток курей, і тоді все це треба терміново поскубти, обсмалити, розробити. Треба кинути всі домашні справи і взятися гуртом до роботи, бо в таку спеку м’ясо чекати не буде.
А ще команда молодих мам, які займаються засмажкою, постійно придумують все нові і нові способи збору коштів. То телевізійну групу викличуть, щоб про них сюжет у новини зробили. Ось останнього разу Таня Шокало із Мар’яною Биченко організували у соцмережах благодійну лотерею із розіграшем призів (набір патріотичних пряників, патріотична футболка і картина, персональний раціон харчування на 10 днів, персональне фітнес-тренування), щоб люди не просто донатили, а ще й виграли щось приємне для себе. За умовами лотереї було 100 номерків. Перерахувавши будь-яку суму, можна було викупити необмежену в одні руки кількість номерів. А потім серед них провели розіграш. Дівчата навіть не сподівалися, що усі номери викуплять всього за кілька годин, та ще й назбиралася значна сума грошей.
Останнім часом ця команда за допомогою місцевих господинь напікає ще і купу смаколиків для людей, які нині перебувають під обстрілами у Харкові. Пироги, млинці, закрутки туди передають волонтери на чолі з Альоною Ніколайчук-Яровою (про це ми вже не раз писали на шпальтах «Нових рубежів»). Нині така співпраця стала двосторонньою. Альона домовилася із м’ясозаготівельною компанією «Магрок» і тепер курятина, свинина і фарші йдуть не тільки на Харків, а й у Світлогірське.
«Часто вони нам привозять свинячі ніжки упаковками, — розповідає далі Наталя Дзюра, — Буває за раз 200-300 кг курячих каркасів, ми все це відварюємо, оббираємо, виходить 60-70 кг чистого м’яса. Змішуємо курятину з цими ж ніжками, робимо зельці, каші на фронт, курячі рулети, мотаємо млинці з начинкою і навіть долму вже у баночки складаємо. До речі, у випіканні млинців нам зараз дуже допомагають дівчата з Криничок — Вікторія Троценко, Мар’яна Биченко, Таня Шокало із цілою командою молодих мам. Ми мй даємо продукти, то вона на 15-20 л молока за один раз тільки тіста замішують. На цих вихідних цілі гори привезла нам, тепер мої дівчата сидять крутять. Чимало солодкої випічки для нас робить ще Анжела Вершицька. Вдячні ми і промінським господиням на чолі з Тетяною Персіановою».
Пані Наталя каже, що зараз до них приєднуються все нові й нові помічниці. Активно почала допомагати Альона Муха із Семенівки. Останній раз привезла цілий причіп, навантажений банками, городиною та всілякими продуктами. Вони у Семенівці теж працюють: і каші готують, і консервують, варять, печуть, збирають і передають військовим-землякам. Тепер і з нами співпрацюють. А ще червоноіванівці разом із своєю старостою Наталею Крушинською допомагають. Оля Фургало із Новомилорадівки разом з односельцями багато допомоги передають, а нещодавно ще й 100 м плівки для бліндажів на передову купили.
Люди не сидять без діла, у процесі задіяні всі. Працюють цілими родинами. Колективи Світлогірського дитячого садка і школи також трудяться. Б’ють горіхи, ріжуть сушку, закладають у банки каші. А Наталя Дзюра і Алла Бондаренко їх тоді забирають додому і вже в автоклавах доводять до готовності.
А на солодке пані Алла Бондаренко готує для хлопців справжні енергетичні батончики із натуральних продуктів. Вівсянка, курага, ізюм, соняшникове насіння, горішки, сушені яблука — все змішується з медом і запікається в духовках. Також почали вже виготовляти в автоклавах і згущене молоко.
Часом масштаби цієї роботи не вкладаються в голові. За день, буває, роблять по сотні баночок, а в тиждень витрачають півтисячі кришок. І на все це потрібні продукти і кошти. Тож жінки щиро вдячні всім, хто відгукується, несе з дому і ті горіхи, і сушку для батончиків, банки, кришки, олію і навіть м’ясо.
Усіх помічників неможливо навіть перелічити. Назбирали кошти на новий електричний автоклав, бо власні вже виходять з ладу. У цьому допомагала і Криничанська селищна рада, і просто небайдужі люди. А коли треба було забрати гуманітарну допомогу з Дніпра від World Food Programme, то транспорт безкоштовно надавали і родина Сучкових, і Олександр Дорошенко. Розвантажувати ж вантажівки допомагали навіть школярі. Як кажуть, гуртом і батька легше бити.
Ці жінки щодня готують різні страви, але завжди вкладають у них частинку душі. Щотижня із Світлогірського відправляють по кілька машин на різні напрямки: Донеччину, Харківщину, Херсонщину. Не відмовляють нікому, радо навантажують кожного земляка, який приїхав додому з передової на кілька днів.
У свою ж чергу військові вдячні за таку допомогу і шалену підтримку. Кажуть, якби не ось така тилова народна армія, то їм би з харчами було сутужно.
Ось так люди різних професій, різних уподобань із декількох сіл об’єдналися, аби підтримувати наших захисників на фронті і таким чином наближати перемогу. І все це з піснею, жартами (хоч часто і з сльозами) та вірою, що Україна вистоїть.
