Тамару Олександрівну Пархоменко та Наталію Іванівну Семян добре знають в Адамівському старостинському окрузі Божедарівської селищної ради. Особливо люди старенькі, самітні пенсіонери. Для них жінки стали як рідні. Літні адамівчани, здебільшого, сидять по домівках, мало куди ходять, з ким спілкуються. Тож соціальні працівники для них як острівець зв’язку зі світом.
Щодня Тамара Олександрівна та Наталя Іванівна поспішають до своїх підопічних з усим необхідним. Комусь ліки, хліб, продукти харчування доставляють, а комусь ще й книги, цікаву періодику. Несуть у кожен дім доброту, тепло і надію. Щодня на їхні плечі лягають проблеми людей, яким необхідна допомога і підтримка. Соціальні працівники з усим цим добре справляються. Уміють підтримати і втішити, вчасно навести лад у будинку, приготувати їжу, випрати одяг.
Поспішають і влітку, і взимку на своїх «веломашинах» — стареньких велосипедах, які обвішані знизу доверху усім необхідним. Старенькі ж виглядають їх з нетерпінням. І не стільки, щоб по господарству допомогли попоратися, підсобити, а щоб поговорити, перекинутися хоч парою слів про життя-буття, як і чим живуть сусіди, що нового у світі коїться, які нині проблеми та радості є у їхньому старостинському окрузі.
До речі, Т.О.Пархоменко працює у територіальному центрі вже 24 роки, а А.І.Семян — 19. Цінують і поважають своїх помічниць одинокі бабусі та дідусі, бо щодня Тамара і Наталочка (так по доброму називають їх старенькі) допомагають їм долати труднощі і розв’язувати важливі життєві проблеми.
Здебільшого свій робочий день жінки розпочинають із відвідування Адамівського старостату. Передусім, щоб отримати і вчасно доставити гуманітарну допомогу людям похилого віку. А ще щоб комусь замовити довідку на отримання субсидії, комусь скласти акт обстеження матеріально-побутових умов проживання одиноких громадян та т.ін.
Хоч і працюють у зовсім іншій сфері, та в старостаті вони свої. Бо звертаються до старости Ольги Володимирівни Литвиненко та інспектора Валентини Миколаївни Ашурко з усіх питань, які поза їх компетенції. Буває, приміром, у когось із літніх людей паркан похилився — треба б підлампічити, чи хтось щось поцупив у стареньких у дворі. Без зайвих слів підключають до вирішення питання і дільничого, і ще кого треба.
— По іншому у нас не може і бути, — ділиться керівниця старостату. І додає переконливо: — Адже усі ми — одна велика родина. І повинні допомагати один одному у горі. І радість маємо теж разом ділити.
Олена МУШИК, журналістка “НР”
