“Ніколи ні до кого не ставлю претензії: ні до долі, ні до Бога, ні до людей”. За таким принципом вже не одне десятиліття живе Галина Миколаївна Байлук із Вітрівки Затишнянської територіальної громади.
Народилася й виросла Галина Миколаївна у чудовому селі Червоне (Андріївка) Криничанського, а нині Кам’янського району. Навчалася у місцевій школі до 2 класу, потім перейшла у сусіднє село Михайлівка, де закінчила вісім класів.
Дехто пишається одним записом у трудовій. А Галині Миколаївні довелося змінювати місце роботи і навіть професію. Жінка має дві професії і обидві обрала за велінням серця.
Її трудова книжка розпочалася у 1974 році записом директора Жовтневої допоміжної школи Софіївського району, куди вона приїхала за призначенням по закінченню Нікопольського педагогічного училища за спеціальністю вчитель молодших класів. Після невдалої спроби вступу до Криворізького державного педагогічного інституту, Галина не полишає спроб вступу до вузу. І вступає до Харківського Державного інституту культури.
Студентські роки промайнули швидко. В інституті Галя повністю розкрила свої творчі та педагогічні здібності і талант. Пригадуючи щасливі студентські роки, посміхається: «Цікаво було навчатися, студентське життя захоплювало щодня».
Дівчина брала активну участь у всіх заходах в інституті. Та навчання було у неї на першому місці. У 1981 році успішно закінчила виш. За направленням поїхала у Полтавську обласну дитячу бібліотеку імені Панаса Мирного, методистом. Об’їздила всю Полтавщину, перевіряючи бібліотеки, як інспектор. Потім працювала у відділі обслуговування.
Окрім роботи Галина встигала вести насичене, яскраве інтелектуальне дозвілля. Вона систематично відвідувала театр, концерти. Подорожувала з подругами в Крим, підкорювала Карпати зі сходженням на Говерлу. А ще побувала у багатьох Європейських країнах.
А далі було заміжжя, і Галя приїхала додому в Гранітне. Змінила міську роботу і посаду на сільську. Стала працювати у Вітрівській школі бібліотекарем. Згодом — вчителем молодших класів у місцевій школі. Через деякий час викладала географію, українську мову та літературу. А з 1991 року родиною переїхали жити у Вітрівку. Галина Миколаївна працювала на повну.
– Мені не дозволяли розслабитися енергійні, креативні колежанки, вимогливий директор, розумні, допитливі учні, – пригадує жінка ті часи. – Якщо любиш те, чим займаєшся, то все обов’язково вдається. Де й сили беруться!
46 років Галина Миколаївна Байлук пропрацювала вчителем і бібліотекарем. Обидві професії потребували передусім творчого підходу і вміння ладити з людьми, дітьми. І це жінці вдавалося. Можливо, тому, що ще з дитинства любила співати, танцювати, малювати. Пригадує, що у них в селі була м’яка глина. З тієї глини Галинка ліпила різні фігурки. Потім розмальовувала. Любила перемальовувати, щоб були схожі картинки. Це захоплення залишилося і до цих пір.
Не зчулася жінка, як промайнули літа. Як похитнулося здоров’я, не та спритність стала. Для Галини Миколаївни найважливіше і сьогодні відчувати, що вона потрібна. Звичайно, що кожен вік має свої переваги, переконана Миколаївна. Найголовніше, що у неї з’явився вільний час для улюблених справ.
Галині Миколаївні Байлук немає коли сумувати і на пенсії. Робота у неї завжди є. Вона і шити та кроїти навчилсь сама. А ще в’яже, малює. І, зрозуміло, багато читає, є постійним і активним відвідувачем бібліотеки. Також Миколаївна активна учасниця гурту «Зоряне намисто» Вітрівського сільського Будинку культури, бо дуже любить співати.
І нині, як в молодості, Галина Миколаївна не змінює своїм принципам. Бо звикла ставити перед собою невеликі завдання і досягати їх. У 40 років освоїла верхову їзду, а в 50 – ази дайвінгу. А в день свого 60-річчя пані Галина вперше стрибала з парашутом.
Галина Миколаївна староста Вітрівської церковної громади ПЦУ. Пригадує, як в дитинстві у їхньому домі була велика ікона. Та молились перед образами тільки її бабусі Марфа і Софія. За часів її дитинства найближча церква була за 50 км. Хрестили Галину тихцем, бо її мама працювала вчителем. Галя атеїсткою не була, а поріг храму вперше переступила в 19 років. Переконана, що дорога до храму у кожного своя, і що це приходить не відразу, а з роками. Взагалі ж, на думку жінки, її привів до церкви Григорій Сковорода. Ще в школі, коли вивчали його біографію, Галина захопилася філософом, його висловами. Читаючи його твори, всерйоз зацікавилася і Біблією. Було складно і нелегко, доки не зрозуміла, що Святе Письмо читається не розумом, а серцем. А віра дала жінці розуміння того, що наше щастя – це мир душевний, і наш скарб там, де наші думки і почуття. Це навчило її поміркованості у думках.
Війна з росією зламала життя кожного із нас. Ми багато зрозуміли, переосмислили. Галина Миколаївна пишається своїми племінниками, які з перших днів війни на фронті. Та навіть у тому, що є важке і болісне, жінка вбачає надію. Також пані Галина і сама з перших днів війни допомагала випічкою смаколиків нашим захисникам. Продовжує робити це і нині. І свято вірить у те, що все ми отримуємо з долонь Божих.
Алла ЄРЕМЕНКО, “Нові рубежі”
