10 вересня в Україні відзначали День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості. До цього свята найтіснішим чином причетний Володимир Павлович Сім’яник з Криничок, який віддав роботі у цій галузі 53 роки свого життя. Про його трудову діяльність, становлення колективу газового господарства Криничанського району, газифікацію сільської місцевості розповіла нам донька Володимира Павловича Вікторія Сім’яник:
«Батько народився 14 лютого 1944 року. Трудову діяльність розпочав у 1961 році слюсарем Дніпродзержинського газового господарства. З 1974 року працював майстром, старшим майстром, згодом став очолювати абонентську службу. У 1982 роціі його призначили начальником газової служби сільської місцевості у Криничанському районі».
У 1994 році Володимир Павлович очолив Криничанське управління з експлуатації газового господарства. Мав дві вищі освіти: закінчив Дніпродзержинський індустріальний інститут та Київський держуніверситет будівництва та архітектури. Мав звання «Заслуженого ветерана праці», неодноразово обирався депутатом районної ради.
«Батько часто згадував, як як відбувалося становлення колективу, — розповідає Вікторія. — Коли у 1982 році організувалась служба сільської місцевості, у колективі було всього 9 чоловік: він, майстер, водій, контролер і слюсарі. З кожним роком збільшувались обсяги робіт, створювалась виробнича база господарства. Своїми силами збудували котельні, гаражі, адмінприміщення, пункт заправки балонів, заправку автотранспорту скрапленим газом (природного було ще мало)».
У 1994 році, коли відбулося перейменування служби на управління, у колективі налічувалось вже 100 чоловік. Штат газового господарства поповнювався і надалі. Бо подальша газифікація району вимагала більш чіткого і надійного обслуговування усього газового устаткування.
На початку 2000-х років працювати у газовому господарстві було престижно. Володимир Павлович вмів підбирати кадри. Все трималось на дисципліні, порядку, професійності. Особливу увагу у колективі приділяли правилам безпеки, щорічно працівники господарства складали іспит спеціальній комісії на чолі з представником обласної інспекції з охорони праці. Адже робота колективу пов’язана із задоволенням потреб населення і з певним ризиком. Суворі вимоги, але й гідна зарплата на ті часи.
Ось кілька цікавих фактів про Криничанське УЕГГ, про які розповідала районна газета «Нові рубежі» у спецвипуску з нагоди професійного свята у вересні 2001 року.
УЕГГ У ЦИФРАХ І ФАКТАХ
* Криничанське управління по експлуатації газового господарства сьогодні — це адміністративно-управлінський персонал плюс 7 служб, кількість працюючих — 182 чол.
* Загальна довжина розподільних і дворових газових мереж становить 862,5 км.
* Споживачами природного газу є 213 комунально-побутових підприємств та організацій і 9414 квартир. За 8 місяців ц.р. їм відпущено 27,5 млн куб. м газу, в т.ч: населенню — 22,1 млн. куб. м. Доходи від транспортування природного газу склали 474 тис.грн, від доставлення — 167 тис. грн.
* 6 тис. квартир є споживачами скрапленого газу. Реалізація його за 8 місяців становила 60,7 тонни. Доходи від цього — 97 тис. грн.
* На обслуговуванні Криничанського УЕГГ знаходиться 31885 газових приладів, 41 газорозподільний пункт, 122 шкафних регуляторів газу, 102 станції катодного захисту підземних газопроводів від електрохімічної корозії.
* Надано платних послуг населенню на суму 5,9 млн грн (виготовлення проектно-кошторисної документації, замовлень та ін.). Доходи від іншої діяльності отримані в сумі 70 тис. грн (встановлення лічильників — 32,9 тис. грн, монтажні роботи — 28 тис. грн).
* Газифікація Криничанського району почалася в 1972 р. з сіл Семенівка, Українка, Червоний Промінь, а через 10 років голубе паливо почало надходити в будинки райцентру.
* У 1982 р. організовано службу сільської місцевості, яку у 1994-му перейменували в управління. За цей час газопроводи пролягли до 72 населених пунктів району. Вони перетворилися у живлючі судини, з яких зараз отримують тепло понад 6 тис. мешканців сіл і 3 тис. — селищ Кринички та Аули.
* Найближчим часом одержать газ і жителі Щорська та Новомилорадівки, де газопроводи будує управління своїми силами.
Гадаємо, що наведені вище факти красномовно свідчать про економічний потенціал підприємства, яке Володимир Сім’яник очолював до 2006 року. За час його роботи серед 21-го управління, що функціонували на території області, Криничанське постійно було в п’ятірці кращих, а бувало, займало і перше чи друге місце. Основними критеріями, за якими оцінювалась діяльність підприємства, були виробнича діяльність та охорона праці. За досвідом до криничанських газовиків навідувалися колеги з Царичанки, Софіївки, Солоного, Орджонікідзе. Вже у 2001 році всі служби газового господарства були комп’ютиризовані, що значно полегшувало їх роботу.
«Основним капіталом будь-якого колективу є люди. Цією істиною все життя керувався мій батько, — зазначила Вікторія Сім’яник. — Він дуже цінував тих, хто стояв у джерел створення сильного, процвітаючого підприємства. Це Сергій Федорович Глухий, Анатолій Іванович Корх, Раїса Миколаївна Ворошило, Тамара Миколаївна Білоцерковець, Олександр Дмитрович Сербін, Неля Павлівна Лисенко, Лідія Іванівна Черненко, Неоніла Миколаївна Рубель, Тамара Петрівна Проскурня, Костянтин Михайлович Марковиченко, Тетяна Олексіївна Яцук, цілі династії Шкілів, Доценків, Данильченків, Шилків, Головачів і багатьох інших».
У колективі, який практично створював сам, Володимир Павлович Сім’яник пропрацював до 2014 року, останнім часом на посаді старшого майстра аварійно-диспетчерської служби. І тільки подолавши 70-річний рубіж, пішов на заслужений відпочинок. Він до останнього дня (27 березня цього року Володимира Сім’яника не стало) цікавився життям рідного колективу, боляче переживав з приводу труднощів і проблем, які виникали. Жив рідним дітищем.
«З нагоди професійного свята працівників газового господарства, членом колективу якого була і я, хочу щоб добрим словом згадали людину, яка 53 роки свого життя віддала роботі в цій галузі, і всіх ветеранів, які, як і тато, пішли у засвіти… Вони чесно трудились на благо людей. А тим, хто нині трудиться – перемоги, миру, щастя і благополуччя!» — побажала насамкінець розповіді Вікторія Сім’яник.
