Її перу належали цікаві розповіді про людські долі, трудові будні земляків, оповідання на теми виховання та моралі. Вона перша, за спогадами очевидців, дослідила історію створення сіл Вітрівка та Михайлівка. Мова про вчительку німецької мови з с.Михайлівка Діну Миколаївну ТЕРЕНТЬЄВУ, яка пізніше, аж до самої пенсії і навіть більше, поки вистачило сили, працювала у Вітрівський восьмирічній школі. Історію ріднокраю вчителька писала і у районній газеті «Нові рубежі» протягом багатьох років. У рік 85-річчя газети, гадаємо доречно розповісти про неї саму. Адже у пам’яті своїх учнів вона залишила найтепліші спогади.
Діна Миколаївна Терентьєва народилася 11 листопада 1920 року в селі Сурсько-Литовське Дніпропетровської області. Батько, Микола Терентьєв, був головою сільської ради. Мати ж померла досить рано, залишивши 4 дітей — три доньки і сина. Юна Діна після закінчення педагогічного училища працювала вчителькою у Новомосковську, а потім Друга світова війна внесла свої важкі для людей корективи. У тому числі і в життя Діни. Дівчина пішла на фронт, була медсестрою.
Коли Діна Миколаївна чула про Єлисейські поля, скупа сльоза стікала по її щоці: саме там після важкого поранення вона довго перебувала у госпіталі. Все життя про ті події їй нагадувала поранена нога та ціпок, з яким мусила ходити.
Діна Миколаївна була нагоджена орденом Червоної Зірки та орденом Червоного Прапора, мала багато ювілейних нагород.
Після війни Діна Миколаївна працювала вчителькою у Дніпрі, а вже пізніше на теренах Щорського та Криничанського районів (с. Покровка, Мар’янка). Починаючи з 1957 року і майже до кінця 80-х років вона разом з сином мешкала у с. Михайлівка, де селяни гостинно зустріли молоду вчительку і стали для неї справжньою родиною. Спочатку Терентьєва вчителювала у Михайлівці, а закінчивши Дніпропетровський державний університет, почала працювати у Вітрівській школі. Викладала німецьку мову, якою досить добре володіла, російську літературу.
Сувора та справедлива, принципова, непосидюча, вона мала багато ідей, які наполегливо втілювала в життя. Велика заслуга Діни Миколаївни у створенні гуртка слідопитів та музею на базі Вітрівської восьмирічної школи. Це був один з кращих музеїв області. Адже вчителька разом з учнями більше 25 років збирала матеріал про воїнів, чиї імена викарбувані на братській могилі села.
«Жодного імені не буде безіменного» — такий був девіз вітрівських слідопитів. І летіли пошукові листи-запити в усі куточки колишнього Радянського Союзу. Були випадки, коли учні з вчителями допомагали одиноким вдовам: збирали та відсилали посилки.
Часто відшукані рідні приїздили до села відвідати братську могилу, музей, подякувати Діні Миколаївні та її гуртківцям.
Діна Миколаївна плідно співпрацювала з газетою «Нові рубежі», була її позаштатним кореспондентом, фактично літописцем рідного краю. Гортаючи сторінки підшивок за всі 80 роки, я практично проживаю ті часи і згадую Діну Миколаївну, бо знала її особисто.
Саме вона дала мені путівку в життя. А було це так. Відпочивала я у родичів в с. Михайлівка. Діна Миколаївна була частим гостем у родині Попиків, от і запросила нарвати малини, а її у неї було багацько. Ото рву малину, поряд Діна Миколаївна то про те запитає, то іншим поцікавиться. Я перейшла до 9 класу. «Ким бути хочеш, де думаєш поступати?» — поставила конкретне питання. Я не знаю, що й сказати, вагаюся. «Іди до університету, бачу, літературу любиш, читаєш багато». І так мені її слова в душу запали, така самоповага прокинулася, що після 11 класу питання вже було вирішене — університет. Отак зустріч та порада мудрої вчительки, можливо, вирішила і мою долю.
Листопад… Цей місяць колись у 20 роках подарував нам неординарну людину — Діну Миколаївну Терентьєву. У листопаді (22.11.2002 р.) вона пішла від нас у вічність, залишивши про себе добру згадку, справи всього свого життя.
Повірте, багатьом з нас пощастило мати поряд таку вчительку, наставника, просто людину. І підтвердження цьому – декілька спогадів про неї її учнів, гуртківців.
Ольга Чередніченко: «Діна Миколаївна з учнями Вітрівської школи організувала агітгурток. Ми з концертами, а це були вірші, пісні, сценки, виступали на усіх заходах села. Виступати їздили по бригадах колгоспу і навіть району. Її патріотичний посил передавався усім, вона навчила нас декламувати, грати, слухати, любити свій край. Це вчителька з великої літери».
Рая Грищенко: «Я дуже любила Діну Миколаївну, ми часто їздили з нею на братські могили для вшанування загиблих, вона була дуже хороша вчителька».
Галина Задорожня: «Дуже цікаво, корисно і важливо для виховання молодого покоління знати про визначних особистостей району, рідного села. А Терентьєва Діна Миколаївна саме такою і була. Пам’ятаймо!»
Інна Дзюба: «Чесно, дуже часто її згадую. Недавно прочитала в інтернеті статтю про її життя, була дуже вражена цією Жінкою. Скільки років нас навчала і виховувала, ми цього не цінували, а тільки зараз все розуміємо. А її незабутня фраза «Тобі 2 ставити, чи після уроків залишишся?»! І сиділа вона після уроків з учнем. Шкільна машина від’їжджала, а вона потім, стукаючи своєю паличкою, йшла пішки у Михайлівку. Дякую за пам’ять про світлу Людину».
Тетяна Ерж: «Мої спогади про Діну Миколаївну тільки теплі. Я навчалася у Вітрівській неповній середній школі та була юним слідопитом. Це дійсно людина з великої літери. Вона настільки самовіддано підходила до своєї справи, що в моїй пам’яті на все життя закарбувалися гарні спогади про неї. Пам’ятаю, при школі був музей пам’яті про страшну війну 41-45 рр. Як вона трепетно споглядала і показувала нам трикутні листи з війни і якою радістю для неї було знайти рідних та близьких адресатів. Їздили ми, де тільки можливо вшановувати пам’ять загиблих. Вона ніколи не забувала вшанувати та привітати ветеранів війни. Ми тоді, можливо, ще не усвідомлювали, як вона цими вчинками виховувала в нас людяність, толерантність, співчуття до ближнього. Вічна та світла пам’ять вам, Діно Миколаївно!»
Теплими спогадами про вчительку поділилились також Василь Олійник, Наталія Ветлинець, Алла Єременко, Тетяна Олійник(Ткаченко), Наталія Мельникова та інші. Дякую вам за пам’ять.
Тамара ГАЛАКТІОНОВА, “Нові рубежі”
