Наталя ДОЛГІХ, журналістка “НР”
Сьогодні чимало українців стало на захист Батьківщини. Хтось боронить рідну землю на передовій, відвойовуючи у запеклих боях кожен клаптик землі. Хтось тримає тил, шукаючи автомобілі, розгрузки, аптечки, готуючи їжу, закрутки для солдат. Ми віримо у наші Збройні сили і допомагаємо їм усіма можливими способами. Тут, у тилу, наше серце болить за кожного воїна, за кожного строковика.
Так, за своїх вчорашніх учнів переживає і вчителька географії Гуляйпільського ліцею Тетяна Волос. Нещодавно, гортаючи свій фотоальбом, вона натрапила на фото, де її учні брати-близнюки Олександр та Володимир Охріменки сидять на уроці у 8 класі. Тоді ніхто навіть уявити не міг, що в Україні від віроломного сусіда загине стільки мирних жителів, що цілі міста і села будуть стерті з лиця землі.
— Це був урок географії, — розповідає пані Тетяна. — Дивлячись на фото, я подумала: «Який жах, на фото у руках хлопців ручки, а зараз тяжкі автомати…»
Нині Володі і Саші по 19 років. Вони — солдати строкової служби. Проходять її у прикордонних військах біля Угорщини. Як відомо, на період мобілізації звільнення військовослужбовців строкової служби, як і призов на строкову службу, не здійснюється. Тож поки що брати залишаються у лавах ЗСУ.
А вдома їх чекає мама Ірина Миколаївна, брати і сестри. Хлопці із багатодітної родини, вони середульші із сімох дітей. Батько помер, виховувала їх тільки мама. Як згадує вчителька Тетяна Сергіївна, у школі Володя і Сашко були ще тими бешкетниками. Вони любили спорт, але були відповідальними у громадських справах. Завжди привітні, мають багато друзів.
— Кумедним було те, що іноді обманювали на уроках, — продовжує Тетяна Волос. — Я їх завжди плутала, вони дійсно дуже схожі між собою. Я кажу: «До дошки йде Вова Охріменко». А виходить Сашко, бо він трішки краще навчався. Кажу йому: «Ти точно Вова?». Однокласники їх розрізняли, вони сміються, кажуть, що це Саша. Колись, вивчаючи географію, ми блукали по карті України і не думали, що настане час, коли змушені будемо відвойовувати її території… І хоч хлопці вже відслужили строкову, та ще залишаються у строю до кінця війни, виконують свій громадянський обов’язок.
У ці дні Тетяна Сергіївна згадує, як колись у 6 класі на екскурсії говорила зі своїми учнями про життя-буття. Тоді вона сказала їм, що щиро вірить в них, що вони обов’язково виростуть хорошими людьми, справжніми українцями. Вчителька сподівається, що всі її колишні учні пам’ятають про це і нині. А вона лише бажає, щоб свята Мати Покрова оберігала їх усіх. І щоб швидше прийшла перемога.
