Олена МУШИК, журналістка “НР”
Марина Миколаївна Алтухова очолює Биківську гімназію майже 10 років. Молода креативна директорка згуртувала біля себе таких, як і сама — небайдужих, творчих, люблячих дітей і відданих своїй справі фахівців. Свого часу вона закінчила Петриківське ПТУ №79, де навчилася азам петриківського розпису. Згодом — Криворізький Національний університет за спеціальністю вчитель образотворчого мистецтва.
Земляки довірили їй представляти їх інтереси у якості депутата Божедарівської селищної ради. І з цим завданням вона справляється на відмінно. Зокрема, Марина велику увагу приділяє організації спортивного дозвілля молоді у Биково, про що газета вже не раз розповідала.
А ще Марина Миколаївна повсякчас старається скоротити відстань між людьми та центром громади — збирає та передає документи у різні установи. Часто на прохання односельців отримує їм ліки за рецептом медфахівця або ж сам рецепт у лікаря. Не раз доводилося депутатці допомагати сільчанам й з оформленням субсидій. Марина Алтухова — адміністратор групи у Вайбері «Село онлайн», в якій відбувається комунікація між односельцями та здійснюється оповіщення селян про важливі заходи і події.
24 лютого змінило життя кожного із нас. Марина Миколаївна разом з колективом Биківської гімназії буквально з перших днів війни долучились до допомоги нашим захисникам на фронті та тероборонівцям. Одні готували: пекли, смажили, варили — Лілія Мартинюк, Ольга Бобришова, Надія та Аліна Борбель, Анжеліка Баранова, Лідія Шумик, Валентина Щербина; інші допомагали і допомагають фінансами для придбання продуктів — Валентина Коваль, Галина Міськів, Наталія Шевченко та інші.
Також у биківській команді є небайдужі односельці, які самостійно готують смаколики та підтримують матеріально: це Людмила Горбатько, Інна Кобець з донькою Катериною, Світлана Повстін, Юлія Нескоромна, Олена Нескоромна, Степан Шелемба.
Дорослим допомагає і місцева малеча. У кожну коробку зі смаколиками діти вкладають свої малюнки. На них безмежні жовті українські лани пшениці та безкрає блакитне небо, червона калина, без якої нема України. А ще паляниця та багато-багато наших українських символів. А також щире дитяче побажання воїнам — повертатися додому живими і з Перемогою! Серед малюнків і дитячі роботи доньок Марини Миколаївни — Анни, Марії та Полінки.
М.М.Алтухова старається встигати все: і готувати, і навчальний процес проводити онлайн. А ще вона не полишає творчості. Якось, спілкуючись зі своїм знайомим волонтером, який привіз їй на пам’ять гільзу з фронту, Марина Миколаївна замислилась над своїм неординарним підходом до теми війни. Майстриня довго обмірковувала, як і що можна з цього зробити. І незабаром вклала у атрибут війни своє творче бачення: розмалювала гільзу українськими символами, які говорили самі за себе — Україна переможе і відродиться! Пані Марина зобразила на гільзі яскраві мальви, які поветрають свої голівки до сонця і до блакитного неба. А в небі тому летять лелеки…
Згодом до рук майстрині потрапила орківська каска. Її жінці теж привезли волонтери.
— Оскільки каска одягається на голову, та ще й на ворожу, — ділиться майстриня — я хотіла, аби орки нарешті почали думати. І задали б собі прості запитання: чого вони прийшли на чужу, хоч і сусідню, землю непроханими гостями? Хто дав їм право «хазяйнувати» на українській землі: грабувати, убивати, знищувати, плюндрувати?
Ту каску вона розмалювала соняхами. Бо саме вони були символом того, що непрохані орки на нашій українській землі стануть тільки добривом. А покладене в їхні кишені соняшникове насіння обов’язково проросте яскравими жовтими соняшниковими голівками. А ще на тій орківській касці Марина Миколаївна намалювала наших українських лелек, що здіймаються в небо і символізують образ вільної нескореної і непереможної України.
До Марини Алтухової часто приїздять волонтери з Вільногірська, Кам’янського, Божедарівки. Привозять їй атрибути війни: гільзи, патрони, каски. Нині у неї у роботі тубус від снаряду, хвостовик. Майстриня розмальовує, вдихає життя у атрибути, аби вони відтепер слугували для миру, для роздумів. Новостворені вироби биківська майстриня віддає волонтерам. А ті показують їх на різних виставках, виставляють на аукціони і т.ін. А на виручені кошти купують для наших хлопців на фронт усе найнеобхідніше: амуніцію, автівки, тепловізори… Словом, кожен як може наближає нашу Перемогу!
Марина знає точно, що війна не вічна. Майстриня має надію, що скоро увесь цей жах скінчиться. І почнеться у нас нове життя, відродження. Пані Марина матиме тоді доволі часу і наснаги, щоб малювати нашу Перемогу, наше життя, в якому не буде місця війні. Ніколи! Нізащо! Бо ми тепер добре знаємо, якою дорогою ціною — життями наших захисників, дається кожен день, кожна мить нашого спокою.
