Щодня о 9-ій ранку двері храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці Православної церкви України відчинені. Тут о цій порі його настоятель Віталій Савко молиться з прихожанами про мир в Україні, перемогу над російськими окупантами, захист Божий кожної родини Криничанщини, нашої держави. Молиться за воїнів Збройних сил України, Царство Небесне тих, хто загинув, зцілення від ран тяжкопоранених. І не важливо, скільки людей прийшло на службу, хай навіть одна, священик все одно буде молитись за нас, наш край, наших захисників.
У квітні цього року виповнюється дванадцять літ, як отець Віталій править у цьому храмі. Він народився 31 березня 1987 року на Закарпатті. Виріс на Львівщині. Духовну освіту здобув у Волинській семінарії.
Доля привела його на Криничанщину разом з родиною у 2011 році, у храм, де до цього служив його тесть отець Василій. Молодий священнослужитель гідно продовжив справу несення слова Божого до людей. Його духовна діяльність припала на нелегкі для України часи. Адже 9 років у нашій державі триває кровопролитна війна з ворогом, який стільки літ прикидався братом, а 24 лютого минулого року віроломно прийшов нас «визволяти». Починаючи з 2014 року отець Віталій не втомлювався говорити у своїх проповідях про підступність росіян, їх бажання стерти з лиця землі і нашу державу, і наш народ. Він не втомлювався разом з прихожанами готувати передачі для наших захисників, як продовжує це робити й нині.
Щодня його сильний, красивий голос звучить у невеличкому храмі Криничок у щирій молитві за нас всіх, нерідко під час тривог. Дякуючи прихожанам храму за спільну молитву про перемогу і мир, отець Віталій щоразу нагадує про її важливість.
По різному, у різний час люди приходять до Бога. Найчастіше, коли дуже важко. Отець Віталій вміє знайти слова підтримки у такі хвилини. Йдуть матері, дружини, сестри наших захисників. Особливо тоді, коли по кілька днів хлопці не виходять на зв’язок, коли тяжко поранені лежать, здавалося б, на смертному одрі. Отець Віталій вміє знайти слова розради і підтримки, молиться за успішне проведення численних операцій по кілька разів у день, нелегку роботу медиків. І тоді трапляється диво — спільна молитва зцілює найтяжчих хворих… Низький уклін вам за це, отче.
А коли трапляється лихо, коли на щиті привозять захисника додому, і тоді отець Віталій разом з сумуючими рідними та земляками вшановує подвиг воїна, який віддав життя за рідну землю. Дуже гірко йому від втрат молодих, красивих, мужніх. Тих, з ким ще тільки недавно спілкувався, передавав зібрані разом з прихожанами продукти, одяг, медикаменти, й через кілька днів мусив проводжати їх в останню дорогу…
Просить отець Віталій криничанців обов’язково приходити на чин похорону захисників, віддавати їм останню шану, бо вони цього заслужили. І сам так робить.
Отець Віталій вміє заспокоїти. Буває, що під час щоденної служби наче просто над храмом ширяють літаки. Лячно людям. А він каже «Ну що ви, це ж наші літають, не бійтеся!»
Скоро свято. Благовіщення, Великдень. Прибереться у святочні шати храм, а деревця побіля нього уже прибралися. Біленькими спідничками підперезаний молоденький сад біля церкви. Його разом з прихожанами — і літніми, і юними — садив отець Віталій.
Радіє його серце за садочок, за те, що до храму йдуть люди, з якими ревно молиться за мир, перемогу, здоров’я земляків. Йдуть до храму родинами, з маленькими дітьми. До юних вірян у отця Віталія особлива увага — адже й сам є батьком двох чудових дітей.
Мріє він про той щасливий час, коли після перемоги спільними зусиллями буде добудовано храм у центрі селища, відкрито церковно-приходську школу. Ескіз майбутнього храму у світло-голубих тонах красується на почесному місці у нинішній будівлі церкви.
Хай якнайшвидше це станеться. Дякуємо вам, отче Віталію, за щоденні молитви за Україну. І бажаємо міцного здоров’я, радості, добра і здійснення найзаповітніших мрій.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
