Нещодавно на адресу Криничаснької селищної ради надійшла Подяка від командира 5-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, полковника Олексія Булахова. У ній говориться: «Дякуємо за справжніх патріотів та мужніх воїнів — сержанта Павла СУРМИЛУ та матроса Дмитра КОМОВА, чия сміливість, відповідальність та професіоналізм є взірцем для побратимів! Дякуємо родинам Павла та Дмитра за виховання синів у дусі патріотизму».
Нині Павло та Дмитро мужньо захищають нашу землю від російських загарбників. Пишаємось нашими земляками і зичимо витримки, міцного здоров’я та Перемоги. І щоб швидше повернулись додому!
Сьогоднішня наша розповідь про Дмитра Комова. А пізніше розкажемо й про Павла Сурмилу. Адже ці хлопці, як ніхто, заслуговують на те, щоб про них знали, ними пишались.
Дмитро народився 4 жовтня 2004 року у Криничках. Його мама Тетяна Олександрівна мріяла тільки про сина. І Бог, мабуть, почувши її молитви та щире прохання, послав їй такий життєвий захист. Батько Дмитра уже пішов у засвіти. Тож увесь тягар відповідальності за виховання єдиного сина ліг на материнські Таніни плечі. А Діма і вчився старанно спочатку у Камінчанах, а затим у Червоноіванівському ліцеї, і в усьому старався допомогти неньці. Бо ж бачив, як їй не солодко доводиться у житті. Щоб вивчити та далі виховувати сина, Тетяна пішла працювати на Нікопольський трубний завод. І житло винаймала у місті разом з сестрою.
Тетяна Олексіївна із багатодітної родини. Їх у матері — Софії Макарівни Мелюшко з Улянівки (про неї «Нові рубежі» писали у 2023 році, тоді ж згадували і про Дмитра) було п’ятеро. Усі виросли хорошими людьми. Софія Макарівна, допомагаючи доньці, брала активну участь й у вихованні онука. Разом виростили хорошого хлопця: активного, працелюбного, відповідального, патріота.
Софія Макарівна пригадує, як Дмитро, коли ще вчився у Криничанському ліцеї №2, часто допомагав з комп’ютером працівникам райвійськкомату, який знаходився поряд зі школою. І там хлопцю були завжди раді, приймали, як свого. Любили його за щирість і працелюбність. А психолог Наталя Нескоромна стала для Діми своєю, рідною. Як хрещеною мамою.
Життєві уроки зробили свою добру справу. Рідні люди, з щирою любов’ю і відданістю родині, Батьківщині. Дядько Дмитра Сергій Комов став на захист Батьківщини ще у 2016 році. Часто розповідав племіннику про військові будні, побратимів. До речі, і старший онук Софії Макарівни Сергій теж несе службу за контрактом ось уже 5-ий рік.
Діму виховував і дід (хоч і нерідний) Михайло Васильович Горбаченко, моряк у минулому, який теж сприяв становленню міцного і патріотичного характеру Дмитра. Його цікаві і захоплюючі розповіді про життєвий морський шлях на різного роду суднах надихнули Діму обрати фах військового у морській піхоті.
Нікого не здивувало те, що вже у вісімнадцять, 5 квітня 2023 року, Діма пішов добровольцем на фронт. Високого, мужнього, кремезної статури юнака відразу помітили. А вже 6 квітня Дмитра та його побратимів відправляли в Британію на навчання. Хлопці проходили там вишкіл і практичні навички морських піхотинців. У Британії Діма пробув півтора місяці. Затим був Львів.
Не про все може і хоче розповідати Дмитро рідним. Адже він — чоловік, який має бути стриманим. І не язиком плескати, а робити свою справу. Тому рідні не все знають і про його численні поранення. Уже коли перебував у госпіталі і справи йшли на покращення, телефонував. І знову ж таки говорив, що у нього все гаразд.
Мама Дмитра Тетяна та бабуся Софія пригадують, що їх хлопчик таким був ще з дитинства. Коли вже щось надумає, обов’язково зробить. До прикладу, до школи Дмитрик завжди вставав о 6-ій ранку. Бо мав перед уроками, не зважаючи на погоду, пробігти свої 4 км. І взимку бігав, тільки на лижах. Цей фізичний гарт знадобився Дмитру у військовий час.
Про перший героїчний вчинок Діми рідні дізналися не від нього, бо вже занадто скромний. А з сюжету ТСН, де ведуча Алла Мазур розповіла і про перший бій наймолодшого морського піхотинця Дмитра Комова під Одесою. І про те, як він, ризикуючи власним життям, виніс на плечах свого командира 35-ої бригади «Морський піхотинець», який отримав поранення.
А ще Діма — любитель сюрпризів. На зустріч Нового 2025 року, пригадує Софія Макарівна, уся родина з’їхалася до їхньої хати: діти, хто міг, та онуки. Хотіли привітати і Діму з прийдешнім Новим роком. Та його телефон не відповідав на численні телефонні дзвінки рідних. Усі переживали, новорічний настрій вмить зник. Адже Діма завжди старався хоч словом перекинутись, хоч смс надіслати, як у нього справи. А тут суцільна тиша і невідомість.
За 10 хвилин до опівночі в двері постукали. На порозі був Дмитро. Командування відпустило його на одну добу. Уже наступного дня він мав бути у військовій частині. Це був найкращий Новий рік для всієї родини.
У Діми є наречена Софія. Вона чекає його з війни. Разом молодята складають плани на мирне життя, на майбутнє.
Дмитро ж зізнається, що він завжди мріяв бути військовим. І нині, у період повномасштабної війни, ні разу не засумнівався у своєму виборі, не пошкодував. Навпаки тільки змужнів, став ще більше вмотивованим. Скоро Діма буде сержантом. І вже сам навчатиме інших тонкощам і секретам військової справи. Впевнена, що саме такі, як Дмитро Комов мають і будуть будувати вже зовсім іншу, нову Україну.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
