Сьогодні, 31 січня, представники Криничанського територіального центру комплектування і соціальної підтримки та місцевої влади передали нагороду рідним полеглого захисника Сергія Терещенка із селища Аули.
Указ Президента України № 579 від 12 вересня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України» оприлюднив під час ранкового шикування особового складу офіцер відділення рекрутингу та комплектування Костянтин Коротюк.
За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, військовослужбовця 247-го окремого батальйону 127-ї бригади Сергія Миколайовича Терещенка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Відзнаку вручили дружині воїна Світлані Анатоліївні та старшій доньці Ользі. Підтримати родину односельців приїхав і Аулівський староста Олександр Топка. Свою шану і вдячність рідним загиблого воїна висловив заступник Криничанського селищного голови Дмитро Чернявський.
Сергій Терещенко, 09.01.1969 р.н., був мобілізований у травні 2022 року та перебував на посаді стрільця. Пройшов запеклі бої під час оборони Харкова, за що був нагороджений пам’ятною медаллю командувача угрупування військ «Харків». Ніколи не відступав і гідно виконував свій святий обов’язок по захисту Батьківщини від ворога. На жаль, життя мужнього воїна обірвалося 20 квітня 2023 року в бою у місті Бахмут Донецької області.
Він беріг рідних, спочатку приховував від дружини і доньок те, що їхній підрозділ вже вирушив боронити Бахмут. Та правди ніде діти. В одному з останніх відеодзвінків Сергій показував, на що перетворилося це місто: суцільні руїни, вирви від снарядів, все навколо чорне і закіптюжене. Розповідав, як ворог щодня вбиває ні в чому невинних місцевих жителів, які подекуди залишалися ще в місті:
«Бачите це пекло? Я прийшов сюди захищати свою країну тому що не хочу, щоб окупанти дійшли до мого дому. Щоб у нас було мирно. Щоб ви всі були в безпеці!»
Ці слова знову і знову згадує дружина Світлана, яка прожила з коханим чоловіком понад 30 років. Тепер доньки Оля і Віка – її єдина опора і надія. А ще – 8-річний онучок Артем.
«Нам так не вистачає тата, — розповідає Оля. — Він був у нас найкращим: мудрим, завзятим до роботи і справжнім патріотом. Хоч і немолодого вже віку був, але стояв у строю до останнього і разом з побратимами боронив рідну землю, свою сім’ю».
Наталя ДОЛГІХ, “Нові рубежі”
