Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну велика частина населення країни змушена була залишити рідні домівки й шукати прихисток у більш безпечних регіонах. Як повідомив у червні 2023 року уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, із 24 лютого 2022 року понад 8 мільйонів українців стали біженцями, більш як 5 мільйонів подали заяви на отримання статусу тимчасового резидента в західноєвропейських країнах. Люди рятуються від війни. Яскрава метафора про життя, яке помістилось в одну валізу, перестала бути метафорою – для багатьох це стало реальністю і суттєвим випробуванням.
КРИНИЧАНСЬКА ГРОМАДА ПРИЙНЯЛА БЛИЗЬКО ТИСЯЧІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ
Збільшення чисельності ВПО – це своєрідний виклик для місцевої влади у плані організаційної спроможності. Як розповіла начальниця відділу “Соціальна сервісна служба” Криничанської селищної ради Наталя Ревута, нині на обліку у Криничанській ОТГ перебуває 781 працездатна внутрішньо переміщена особа: 97 чоловіків і 228 жінок. Окрім цього, — 206 дітей і 250 маломобільних та людей, старших 60-ти років.
«На мою думку, селищна рада справляється з новими викликами. Спочатку виникали деякі проблеми, але наразі алгоритм роботи налагоджено. До того ж люди можуть самі зареєструвати статус ВПО у додатку «Дія», отримати довідку з даної програми, – каже Наталя Ревута. – Важливо, щоб люди з районів, де тривають бойові дії, не залишалися наодинці зі своїми проблемами, страхами і турботами. Вони потребують підтримки, соціалізації та участі в житті громади, щоб відновити свої сили. У нас складені списки людей по старостатах. Всього вісім округів і саме селище Кринички. Дуже активні старости. На них тримається і процес видачі допомоги, і вирішення побутових проблем переселенців, і залучення їх у життя місцевої громади».
Одним із найважливіших чинників адаптації внутрішньо переміщених осіб на новому місці є працевлаштування. Щоправда, у громаді існує серйозна проблема із працевлаштуванням не лише ВПО, а й постійних жителів, багатьом доводиться їздити на роботу у місто за 50 км, зазначають у Криничанському управлінні Кам’янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості. З початку повномасштабного вторгнення до них звернулося 60 внутрішньо переміщених осіб (16 – чоловіків, 44 – жінки). З них 37 осіб працевлаштувалися, 6 пройшли курси професійного навчання, 2 отримали ваучери для підвищення конкурентноспроможності на ринку праці, 34 брали участь у суспільно-корисних роботах.
Наприклад, у КП «Добробут» Криничанської селищної ради працевлаштовано 6 внутрішньо переміщених осіб. Серед них і чоловіки, і жінки.
«На роботу доводилося приймати внутрішньо переміщених осіб без трудової книжки і будь-яких інших документів, — ділиться інформацією з цього приводу директорка КП “Добробут” Оксана Костюк. — Зрештою, усі ми — люди. Розуміємо, що багатьом українцям довелося і від обстрілів тікати, і документи люди втратили у знищених домівках. А тому без зайвої бюрократичної тяганини з розумінням ставимося до проблем кожного, допомагаємо у працевлаштуванні та відновленні документів».
Оксана Анатоліївна розповіла, що у 2023 році чимало внутрішньо переміщених осіб працювало від центру зайнятості за тимчасовими договорами від Кам’янської військової адміністрації на облаштуванні у селищі укриттів.
Чимало ВПО у Криничанській громаді знаходять роботу і за спеціальністю. Нікому тут не відмовляють. Навпаки — зацікавлені і задоволені. Наприклад, 38-річний Олег із Волновахи офіційно працевлаштувався у місцеве товариство “Лада”. Він працює тут начальником гаража. За відгуками керівництва, чоловік дуже грамотний, професійний і відповідальний. Нещодавно він пішов захищати Україну в лави ЗСУ. У відділі освіти Криничанської селищної ради ось уже пів року працює електриком і Микола із Запорізької області. Через масовані обстріли довелося покинути домівку і шукати більш безпечне місце. Микола задоволений, що на новому місці вдалося знайти роботу за сеціальністю.
ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ЗНАХОДЯТЬ ПІДТРИМКУ У НОВИХ ГРОМАДАХ І САМІ ДОПОМАГАЮТЬ ВИРІШУВАТИ МІСЦЕВІ ПРОБЛЕМИ
Місця тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб на території Криничанської селищної ради відсутні. Усі внутрішньо переміщені особи проживають, здебільшого, у приватному секторі. Деякі з людей вже самотужки придбали житло та адаптуються. Як, наприклад, родина Анни Іщенко з Волновахи.
Для Анни та її родини Кринички відтепер стали рідними. Не так давно родина Іщенків придбала тут будинок. І тепер жінка з донькою Лізою порядкують у новому помешканні та чекають на чоловіка і тата, який несе службу в ЗСУ на Донецькому напрямку. Хоч і не часто, але чоловік радує своїми візитами найрідніших йому людей тепер уже у власному помешканні.
Людмила Бровченко із села Первомайське, що за 12 кілометрів від Донецька, рятуючись від війни із чоловіком Олександром, знайшла прихисток у селі Рогівському Новоселівського старостинського округу Криничанської ОТГ. У неї — свій шлях до адаптації. Жінка вже на пенсії. У мирному житті вона тривалий час займалася співом у вокальному ансамблі «Шахтарочка» в Донецьку. І з концертними виступами об’їздили майже усі міста України. Пізніше Людмила займалася співом у клубі і в їхньому селі Первомайське.
«Нині вже немає ні нашого клубу, ні нашого села, — зі сльозами на очах розповідає жінка. — Після себе “асвабадітєлі” залишили суцільне сіре згарище…»
На новому місці проживання Людмила Дмитрівна знайшла творчу віддушину. Знайома їй розповіла, що в Криничках є вокальний ансамбль «Надія». І Людмила, довго не роздумуючи, подалася туди. Після короткого спілкування з керівницею вокального гурту Надією Кузьміною та прослуховування Людмила Бровченко почала їздити на репетиції. Її не тільки з радістю прийняли у колектив, нові творчі друзі частенько допомагають переселенцям продуктами. Людмила дуже задоволена, що навіть далеко від рідної домівки знайшла, чим заповнити свою творчу душу. Вокальний ансамбль «Надія» нині бере активну участь у конкурсах і концертах. А вони хоч і проходять онлайн, все одно змушують тримати у тонусі і Людмилу, і її нових колег по сцені.
На початку квітня 2022-го на Дніпропетровщину приїхала родина Івана з Попасної. В той час просто нереально було зняти житло. Родичів тут вони не мали. Проїздивши повз село Українка Криничанської територіальної громади, відчули, що це їхнє місце. Їх підтримав і місцевий староста, і мешканці села. Спочатку жили у будинку без зручностей, та односельці не покинули їх і несли все: від подушок і ковдр – до тарілок. Навіть ванну принесли, зізнається Іван. Тож родина осіла в Українці.
За ці два роки обжилися, вся сім’я знайшла собі заняття до душі. Дружина Олена працює у благодійному фонді психологинею та разом зі старшою донькою активно волонтерять. Тато ж Іван зайнявся своєю улюбленою справою.
У Попасній він був знаним зварювальником, мав власну справу з виготовлення виробів з металу та металоконструкцій. На новому місці довелося все починати з нуля. Іван отримав грант від міжнародної організації на закупівлю обладнання для зварювальних робіт. Почав пропонувати свої послуги новим знайомим. Тепер знову виготовляє на замовлення ворота, арки, лавки-гойдалки. А для військових – універсальні пічки-буржуйки. Віднедавна почав освоювати ще й установку сонячних панелей. Впевнений, що, аби заробляти, треба і постійно розвиватися, і щось вкладати у справу. Іван небагатослівний, але сумувати не любить, він захоплений власною справою і цінує кожну мить, проведену у колі родини.
У селі Адамівка Божедарівської територіальної громади 27-річна Дар’я Сироваткіна із Лисичанська влаштувалася на роботу у місцеве поштове відділення. Очолює його вже більше року.
За фахом вона – інженер-технолог. До початку повномасштабного вторгнення трудилася на місцевому заводі інженером-лаборантом. Заміжня, її чоловік Дмитро несе службу у лавах ЗСУ. Дар’я і досі здригається від спогадів… Сльози самі навертаються на очі, коли згадує, як вони з сім’єю переховувались у підвалі свого будинку. Але після 44-х днів жахливих обстрілів все ж вирішили евакуюватися.
«Нас прихистила родина Тетяни Адамівни Кріпак, — пригадує Дар’я. — Із самого початку нашого приїзду і по сьогоднішній день нам допомагали і допомагають усі небайдужі адамівці. А ще очільниця Адамівського старостинського округу Ольга Литвиненко та її колектив».
Із посмішкою Дар’я розповідає про те, як багато людей домогли їм адаптуватись та звикнути до нового місця. Оскільки родина Сироваткіних ніколи не жила в селі, деякий час їм було важкувато. Але Дар’я не боїться життєвих випробувань. Поступово вони стали звикати до нових умов проживання, завели своє господарство та посадили город.
Коли дізналася, що є вакансія у Адамівському поштовому відділенні, зателефонувала до обласної дирекції Укрпошти, подала документи, пройшла практику у відділенні поштового зв’язку в Криничках та успішно склала іспит. Тепер завідує таким відділенням в Адамівці.
Про те, яка нині ситуація із більшістю поштових відділень, що знаходяться на території колишнього Криничанського району, місцеві жителі знають не з чуток. Бо на собі відчули, що таке – бути без періодики, або ж отримувати її із запізненням у декілька днів чи навіть тижнів. Деякі відділення закрили взагалі. Тепер у села приїздять пересувні поштові відділення з міста. А от адамівці своє поштове відділення відвоювали. Нелегко це далося: стукали в усі двері, куди тільки не телефонували. І діалог вели, і наводили вагомі аргументи, що без поштовго відділення на селі ніяк не можна. Впоралися.
«Аж не віриться, що ще влітку 2023-го обласна дирекція Укрпошти хотіла закрити відділення, — згадує староста Ольга Литвиненко. — Та люди не дозволили цьому статись. Разом і новою завідуючою Дар’єю Сироваткіною змогли відстояти своє поштове відділення. Тут знову збирається чимало місцевих жителів. Відтепер частіше замовляють та відправляють посилки, бандеролі, здійснюють перекази коштів, сплачуюють за комунальні послуги».
За даними Міністерства соціальної політики України, станом на січень 2024 року в країні зареєстровано близько 5 млн внутрішньо переміщених осіб. Вони мають відновлювати звичне життя в нових умовах і проходити складний процес адаптації. Вони шукають житло, роботу, стають підприємцями та створюють робочі місця. Хтось переміщує свій бізнес на нові безпечніші території. Вдала соціальна інтеграція і адаптація внутрішньо переміщених осіб до нового місця проживання насамперед залежить від співпраці самих ВПО і громад, що приймають нових людей.
Олена МУШИК, Наталя ДОЛГІХ
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
