День фермера – порівняно молоде свято. Воно запроваджене у нашій країні у 2020 році. Саме 19 червня 2003 року був прийнятий закон про фермерське господарство. Криничанщина у той час була лідером фермерського руху у нашій області. Адже на теренах колишнього Криничанського району працювало понад три сотні фермерських господарств. Нині ця цифра помітно зменшилась. За словами голови Кам’янської районної профспілкової організації працівників АПК Віктора Стрельцова, зараз на території Криничанської, Божедарівської та Затишнянської громад працює приблизно 130 фермерських господарств – великих, середніх і зовсім маленьких.
Непросте це діло — фермерство. Не кожному під силу жити сільськими, хліборобськими турботами. З тих понад трьох сотень наших земляків, хто започаткував фермерську справу, кожен мав шанс бути, так би мовити, на коні. Мав його і Олександр Сергійович Забіяка з Маломихайлівки, коли ще у 1992 році створив власне фермерське господарство, яке так і назвав «Шанс».
Правда, дорога до цього у Сашка Забіяки почалась ще у 1972 році, коли під час літніх канікул працював у місцевому колгоспі імені Кірова. Сюди, у Маломихайлівку, переїхала родина Олександра із Семенівки. І досі згадує вже тепер ветеран сільськогосподарського виробництва Олександр Сергійович, як вчив його хліборобським премудростям Герой Соціалістичної праці Дмитро Сидорович Биченко.
— Справжній був Герой праці, заслужений, не з тих, кого влада плекала, — згадує мій співрозмовник.
Після закінчення десятирічки Олександр став вчитися в сільгоспінституті на інженера. Потім відслужив армію. Став працювати у місцевому колгоспі за спеціальністю. Через кілька років очолив тракторну бригаду господарства, колектив у майже півсотні чоловік. У 1992 році забажалось молодому амбіційному інженеру не тільки виконувати вказівки вищого керівництва, а й самому про все дбати. Тобто бути одночасно і начальником, і виконавцем, і розпорядником плодів своєї праці.
Непомітно промайнуло шість років. Ситуація в АПК була напруженою. Земляки, борсаючись у вирі реформ, шукали порятунку колись сильного господарства. Тому й вирішили на загальних зборах обрати головою КСП «Дніпро» Олександра Забіяку. Так Олександр Сергійович став біля керма колективного сільгосппідприємства (були такі у нас на початку двотисячних років).
Ось, що писали «Нові рубежі» 25 серпня 2018 року про роботу Олександра Забіяки у якості керівника великого агроформування: «Майже 5000 гектарів землі в обробітку господарства, сотні працівників, близько 40 спеціалістів і керівників всіх ланок, чотири молочно-товарних ферми з тисячами корів, телят, свиней, дві тракторних бригади, автогараж, інші підрозділи — це клубок проблем і труднощів, якому треба було давати лад в умовах соціально-економічного безладу в сільському господарстві України кінця 90-х — початку 2000 років.
І з цим завданням він справлявся гідно, не даючи господарству пасти задніх на фоні району та області. У 2002 році за вагомі досягнення господарства Олександр був нагороджений трудовою відзнакою «Знак Пошани».
З часом і КСП відійшли у небуття. А Сергійович повернувся до свого дітища – ФГ «Шанс». Було це у 2004 році. І ось уже 20 років поспіль упевнено веде вперед господарство з такою промовистою назвою. Мовляв, у кожного є свій великий чи маленький шанс. Треба тільки докласти до нього власних рук, недоспаних ночей, здорового неспокою, інколи – незадоволення… І тоді малесенький шанс стане для когось порятунком, надією, міцним фундаментом для віри у краще.
Всі ці 20 років Олександр Забіяка старався бути непублічною, принаймні, на сторінках газети, людиною. Однак, все одно був у вирі громадського життя села, громади, району. Сприяючи вирішенню багатьох проблемних питань земляків, закладів соціальної сфери. І, звичайно ж, сіяв, збирав, потроху розбудовував і примножував виробничу базу господарства. Він і нині це робить. Тільки тепер з великою поправкою на допомогу Збройним силам України.
Бо ж війна. Розповідає про це скупо. Адже не про все і говорити можна. Хоча про своїх талановитих, майстровитих, як він каже «електронників-кібернетиків» Миколу Олександровича Куктенка та Володимира Йосиповича Гурча, на яких увесь «Шанс» і тримається, мовить з теплом, вдячністю, задоволенням.
Бо вони у нього і разом з ним практична, дієва і дуже швидка допомога захисникам, якщо трапляється поломка. За час повномасштабного вторгнення господарство 9 автівок уже полагодило. Телефон керівника, як по циганській пошті передається набігом, коли щось трапляється в дорозі з транспортом, що прямує туди, де гаряче.
Шлють за це у ФГ «Шанс» подяки, вітальні листи з військових частин. Ніби і дрібниці, а приємно. Бо свідчить про високу кваліфікацію працівників господарства, міцний зв’язок аграріїв із захисниками, серед яких чимало й маломихайлівців.
Ще трошки, і забринять жнива у нашому краї. Їх на якийсь тиждень загальмували дощі. Але ж вони були такі потрібні на пшеничку, ярий ячмінь, соняшник, кукурудзу. Це невеличке передишшя дає можливість Олександру Сергійовичу і маститим механізаторам Миколі Куктенку, Володимиру Гурчу, сину керівника Сергію, який теж трудиться у господарстві (всього шестеро працюючих), ще раз перевірити кожен механізм перед вирішальним ривком.
— Працювати є кому, працювати є на чому, — підсумовує керівник. – Та і держава фермера, вважаю, не кривдить. Навіть у такий важкий час підтримує. І добривами, і доступними кредитами, і насінням. У нас є шанс вистояти. І тут – на хлібній ниві. І там – на полі бою. Вірю, що вистоїмо.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, “Нові рубежі”
