Людмила Дмитрівна Бровченко з чоловіком Олександром Едуардовичем родом з села Первомайське, яке всього за 7 км від Донецька. Раніше жінка працювала в місті на заводі «Топаз», а її чоловік трудився в охороні. До останнього подружжя було у рідному селі. А коли вже не стало сили терпіти постійні обстріли та прильоти, виїхали. Нині вже немає ні їхнього будинку, ні вулиці, ні села…
На Криничанщині їх прихистили добрі люди у Рогівському. Тут мешкає їх односельчанка, яка виїхала з рідної Донеччини, тікаючи від «асвабадітєлєй» до брата. Згодом сюди покликала і сусідів Бровченків.
Вони довго не могли оговтатися від пережитого жаху, який принесли на нашу землю рашистські «визволителі». У Людмили Дмитрівни часто були нелади зі здоров’ям. Адже вдома під обстрілами вона отримала контузію, майже не чує.
На початку жовтня потрапила до центральної лікарні в Криничках. Її оглянула і призначила лікування завідуюча терапевтичним відділенням Олена Шлик. Людмила Дмитрівна вдячна їй за увагу та чуйність. Більшість лікарських засобів в лікарні жінка отримувала безкоштовно. І досі з приємністю згадує турботливих і уважних медичних сестричок — Галину Коломоєць, Аліну Бухінну, Євгенію Бовкун. Жінка переконана, що її вилікували та підняли на ноги не лише лікарські засоби, а й, передусім, чуйні та уважні криничанські медики. Бо, як стверджує Людмила Дмитрівна, найперші ліки, які вона отримала тут, це — людська увага і турботливе ставлення.
А ще родина Бровченків вдячна за підтримку і тепло рогівчанам: старості Тахіру Муйдінову, сусідці Оксані Стрижко та господині житла, де вони тепер мешкають, Світлані Коломоєць.
Олена МУШИК, журналістка “НР”
