Хочемо розповісти про одну із тисяч сільських жінок, щоденна праця якої здається на перший погляд буденною і звичайною. Але без якої просто не уявляють свого життя найрідніші їй люди: чоловік Юрій Олексійович, їхні п’ятеро дітей і онуки та 11 діток, яких родина взяла під опіку і стала їм справжньою великою і дружною сім’єю.
Галина Зіновіївна Жовта з Катеринополя уже багато років ділиться теплом свого серця з дітьми, які позбавлені щастя мати поруч рідних батьків. І для кожного з цих дітей, а їх за ці роки в родині Жовтих було 21, вона стала справжньою матір’ю, берегинею домашнього вогнища. Сьогодні під турботливою опікою Галини Зіновіївни та Юрія Олексійовича знаходяться 11 хлопчиків і дівчаток, кожен зі своєю непростою, інколи трагічною, історією.
Пані Галина родом з Тернопільщини. Сама виховувалась у багатодітній родині: серед п’ятьох дітей була найстаршою. У їхній сім’ї дітей виховувала одна мама — Марія Миколаївна (на жаль, уже покійна). Тож Галина рано подорослішала: і була всім і за маму, і за тата, і за няньку, і за подружку.
Мама Галини тяжко працювала на фермі біля корів. На роботу йшла, коли ще вся малеча спала. І поверталась, коли вже всі спали.
Згодом родина переїхала на Дніпропетровщину. Так Галя опинилася на Криничанщині. Уже тут дівчина закінчила Щорську школу. І відразу почала працювати. Трудилася в колгоспі «Аврора», знаному на весь Криничанський район, навіть область. Тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм, який на той час працював трактористом. Галина — куховарила.
Якось відразу зрозуміли, що будуть парою, бо ніби створені один для одного. І в 1991 році побралися. Як і мріяли, створили міцну родину і народили п’ятеро дітей — четверо синів та донечку: Олександра, Євгена, Артема, Максима і Вєроніку. Найстарший син Олександр нині одружений, проживає з родиною в селі Павлівка. Уже і сам п’ятеро дітей має, а його батьки — онуків.
Євген Жовтий з перших днів війни пішов захищати свій дім, маму з татом, Україну. Нині він на Донецькому напрямку. Артем закінчив Божедарівське ПТУ, де свого часу навчався і його тато. «А нині син навчається в Ерастівсьому коледжі імені Е. К. Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету», — хваляться батьки.
Найменший з синів — Максим навчається в 9-му класі Божедарівського ліцею. А донечка Вєроніка — учениця 7-го класу того ж ліцею.
Якось на шкільних зборах Галині Зіновіївні запропонувли взяти в родину під опіку кількох дітей. Мовляв, досвід у вихованні має: он скількох хлопців народила та на ноги поставила. На той час в родині Жовтих було четверо синів. Жінка лише посміхнулася та запитала: «А дівчаток даватимуть?»…
Прийшла додому, розповіла чоловікові про таку незвичну пропозицію. Розмірковували всю ніч. А на ранок подружжя прийняло спільне рішення: «Якщо своїх дітей виростили, виховали, то невже у них не вистачить турботи і тепла обігріти і дати прихисток дітям, які цього потребують».
Так у 2012 році Галина Зіновіївна та Юрій Олексійович стали прийомною родиною. Згодом створили ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу). За цей час Жовті обігріли домашнім теплом і виховали 21 дитину. Нині в родині на вихованні 11 дітей від 3-х до 17-ти років: двоє усиновлених і 9 — під опікою.
Найстарша з них Вікторія — студентка медичного коледжу. Дівчинка дуже любить поратися на кухні та по господарству, коли приїздить на вихідні додому. Анісія — учениця 9-го класу, у неї хист до вишивання. Дівчинка любить допомагати мамі прибирати в оселі та на присадибній ділянці. Сергійко — учень дев’ятого клас. Любить малювати. Також йому подобається готувати. Він переконаний, що готувати страви — то суто чоловіча справа.
Люба навчається у 9 класі. Їй подобається читати, вона захоплюється бісероплетінням. У колекції дівчинки чимало усіляких браслетів.
Мишко захоплюється технікою. Він часто допомагає таткові з ремонтом авто і трактора. Данило любить усе живе. Найбільше полюбляє хлопчина доглядати та годувати кроликів.
Надійка любить квіти, піклується і доглядає за ними, створює цілі казкові квітники. Вероніка залюбки допомагає мамі Галі на кухні. Найбільше їй подобається займатися випічкою. Дівча пригощає своїми пиріжками та усілякими тістечками усіх домашніх.
Аня теж старанно допомагає мамі на кухні, любить плести стрічки. У неї чимало оригінальних робіт.
— Усі діти дуже хороші і старанні, — ділиться Галина Зіновіївна.
Щоранку жінка прокидається о 5-ій. Порається по господарству. А воно немаленьке: корови, свині, кури, качки, кролі, вівці. Усіх треба попорати, нагодувати. Затим ставить чайник і готує дітям сніданок. З усього свого, домашнього. Старається, щоб кожному було до смаку. Бо ж знає, хто що любить, кого чим порадувати, щоб був гарний настрій на увесь день. Проводжає до школи. І заходжується з обідом. Дбає, щоб діти були ситі, в теплі і добрі.
На вихідні батьки стараються влаштувати дітям хоч невеличкі свята. Тато вирушає з хлопцями на річку порибалити. А дівчата люблять їздити за покупками у місто. Влітку усі гуртом їдуть покупатися та позасмагати до водички. Тільки недалеко, бо страшно ж, війна. А ще хлопці, зазвичай, люблять поганяти у футбол. Дівчатка — пограти у волейбол.
Начальник служби у справах дітей Божедарівської громади Галина Мамалига розповідає, що усі діти, які проживають у ДБСТ Галини Зіновіївни та Юрія Олексійовича Жовтих, для них як рідні. Вони вкладають в них душу. Привчають до життя, до праці. Прищеплюють любов і повагу до родинних цінностей.
— Навіть коли діти стають дорослими і виходять з ДБСТ, — розповідає Галина Олексіївна, — вони не залишаються на самоті: постійно приїздять до нас, як до рідних, як додому. Гостюють вже зі своїми дітьми, спілкуються, разом проводять час. А коли їдуть, ми ніколи не відпускаємо їх з порожніми руками: завжди складаємо кожному чималеньку торбинку гостинців, домашніх смаколиків.
І знову чекають на гостини. Телефонують, цікавляться, як справи, що нового.
Так у щоденних життєвих клопотах, турботах і любові проходять дні Галини Зіновіївни та Юрія Олексійовича — простих сільських людей, з великим добрим серцем, якого вистачає на всіх дітей — і своїх, і усиновлених, і тих, що під опікою. Хай допомагає їм Господь у нелегкій, але потрібній справі.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
Фото із сімейного архіву родини Жовтих
