Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
5 грудня, у Міжнародний день волонтера, голова Криничанського відділення благодійного фонду «Сприяння 25-ій Січеславській повітрянодесантній бригаді» Віктор Мирошниченко за дорученням голови фонду Віктора Кучинського передав подяки бригади за вагомий внесок у підвищення морально-психологічного стану особового складу бригади під час захисту сувере-нітету і територіальної цілісності України в ході російсько-української війни волонтерам Криничанської та Божедарівської громад.
З цією почесною місією він завітав у ПТУ №71, яке, до речі, закінчив 50 років тому. Подяку він вручив керівниці закладу Олені Бабіченко, яка з першого дня війни разом з колективом училища , небайдужими мешканцями громади включились у волонтерський рух.
Приймаючи відзнаку, Олена Петрівна підкреслила, що ця нагорода – результат спільної праці усієї дружної команди профтехучилища та добровільних помічників з усіх куточків Божедарівщини.
— Ви не уявляєте, як радіють наші земляки привітам з малої батьківщини. І пиріжкам, і печиву, і домашньому хлібові, і зворушливим малюнкам дітей, які ми щоразу веземо на передову, — розповідає Олена. — А найбільше живому спілкуванню. Якщо раніше до них за тиждень навідувалось чимало груп волонтерів, то зараз на Куп’янський напрямок лише дві (одні з них – ми), на Бахмутський, Волноваський – тільки ми. А війна ж не закінчилась. Хлопці стоять на смерть за нас. Значить, і нам не можна розслаблятись і треба ще більше допомагати Збройним силам.
Далі маршрут Віктора Івановича проліг до волонтерського хабу Наталії Дзюри у Світлогірському. У цей час там порядкували сама Наталія Анатоліївна та її надійні помічники Тетяна Лисиця, Наталя Богатир, Дмитро Маляр.
Цей грудневий похмурий день аж ніяк не налаштовував на святкування. Дуже хотілось десь заховатись від холоду і сірості. Господиня запросила нас до добротно облаштованої кухоньки із справжньою сільською кабицею-пічкою, у якій весело потріскувало багаття.
— А ви знаєте, хто мені сьогодні її розтоплював? Олександр Володимирович Корень. Завітав, привіз, як завжди десяток баклажок олії, поцікавився, чому ще не тепло у нас, та й заходився виручати. Це його заслуга, підтримка, всебічна допомога у спорудженні з підручних матеріалів основного місця роботи наших волонтерів.
Олександр Володимирович подбав про спорудження пічки, виготовлення столів, табуреток, кухонних дощечок, утеплення приміщення, забезпечення дровами. Тільки виникне яка проблема, з усим — до нього. Він і транспортом, коли треба, допоможе. І вже Віктор Півень на бусику тут як тут. Картонної тари для готової продукції привезе.
Хорошу підтримку світлогірські «Крейзі вумен» мають і від Затишнянського сільського голови Володимира Зубарєва.
— Володимир Миколайович постійно забезпечує нас зерном у досить великих обсягах, яке ми відразу здаємо у млин на борошно, м’ясом, рибою, олією, сухим молоком, тощо, — розповідає Наталя.
Видно, що жінка втомлена, а до ночі ще стільки справ треба переробити, стільки машин з продуктами розвантажити, поділитися борошном, овочами, іншими складовими, з яких трудівниці з Семенівського, Дружбівського, Червоноіванівського, Новоселівського округів, додавши своїх запасів, приготують смачні передачі на передову. Якісь пів години випало вільних у Наталі та її помічників в очікуванні завозу від «Семенівських бджілок». Саме в цей короткий проміжок часу Віктор Іванович і встиг вручити їй подяку від січеславців у День волонтера.
А вона, як і Олена Петрівна Бабіченко, теж говорить просто і ясно: що це все ви, люди, це все ваша підтримка. У цій короткій паузі Анатоліївна назвала кілька імен, бідкаючись, що боїться когось забути. А що помічників, небайдужих, готових допомогти — багато, свідчать її щоденні ролики у соцмережах. Де жінка не втомлюється дякувати і місцевим, і закордонним волонтерам. Бо Наталю Дзюру та її команду знають чудово у багатьох країнах світу, не кажучи про область та Україну.
Дуже швидко на це знане багатьма військовими та волонтерами сільське подвір’я зарулило потужне легкове авто з чималим автопричепом, вщент наповненим коробками, відрами, лоточками, відерцями, іншою тарою. І так від того причепу пахло, таке все було апетитне і гарне, наварене, напечене, насолене, нашатковане, що можете лише уявити. Це Альона Муха разом з помічниками привезла чергову смакоту захисникам від семенівських і степанівських господинь.
Їй теж Віктор Іванович має вручити подяку від легендарної 25-ки, але вирішив це зробити найближчим часом прямо у Семенівці. А того дня і світлогірці, і семенівці, і Віктор Іванович кинулись дружно розвантажувати багажник авто та причеп, носити капусняки, кваснину, млинці, пиріжки, печиво, сало по-козацьки і ще багато всього у гараж-склад із морозильними ларями. Щось ще вихолоняло, щось треба було морозити, щоб подовжити термін придатності.
Як завжди Наталя Дзюра, як справжня журналістка, брала інтерв’ю, коментувала, показувала привезене, запрошувала до слова присутніх і, зокрема, Альону Муху, яка, за словами Анатоліївни, найбільше заслуговує на звання «волонтер». Бо, якщо хтось святкує, хтось відпочиває, Альона Муха зі своєю командою навіть у Міжнародний День волонтера не має спочинку.
— Хочу подякувати нашим дівчатам, які все це готують, і привітати їх з Днем волонтера, — говорить Альона Олександрівна. Дякує учням Степанівського ліцею, які до Дня Збройних сил України намалювали багато малюнків нашим захисникам. — Це зробили і діти нашого Семенівського садочка. Хлопці, тримайтеся, ми з вами!
А Наталя вже запрошує до слова Віктора Івановича Мирошниченка, водночас розповідаючи про те, скільки привозив сюди баранини, меду, всього іншого для воїнів.
— Наші люди, волонтери вдячні захисникам за те, що захищають країну, нас тут, в тилу. Вони все роблять для того, щоб вам там, на передку, було зручно, тепло і смачно. Бийте ворога, а ми допоможемо.
Дуже швидко стали порожніти і причеп, і багажник, Наталя і Альона ще спілкувались, і знову наповнювали причеп борошном, капустою, картоплею, олією для подальшої роботи.
Ми ж з Віктором Івановичем поспішили сказати добре слово ще одній непосидючій, небайдужій, розумній, гарній жінці-волонтеру і психологині Валентині Ісканіній. У стінах нашої редакції їй теж вручили подяку від 25-ї легендарної бригади. А Валентина Григорівна не упустила моменту, щоб відзначити свою команду жіночок-павучків, які щодня плетуть і маскувальні сітки, і кікімори для ЗСУ у центральному Будинку культури, закладах освіти селища і т.д.
— Це лише кілька епізодів одного дня, — каже Віктор Іванович. — Не встигли ми завітати до команди Олени Козленко із Маломихайлівки, Алли Зікрач із газового господарства і ще багатьох-багатьох наших земляків, які трудяться заради найшвидшої Перемоги. Наш фонд щиро дякує їм усім. Здоров’я вам і сили. А святкувати будемо, коли переможемо.
