У мирному житті вона була стоматологинею. Серед її пацієнтів і пацієнток траплялись і дорослі, і діти. Малеча називала Тетяну Юріївну не інакше, як «Зубна Фея». А це багато вартує. У лікарки Тетяни Юріївни Шокало такий хист і професійний підхід, що до неї здебільшого йшли із задоволенням.
Народилася та виросла Тетяна на Криничанщині у родині медиків. Після закінчення школи питання про вибір професії не стояло. Адже вона точно знала, що йде шляхом батька, старшого брата — у стоматологію. Їхня мама – теж лікарка, сімейна. Старші і менші з родини Шокало — усі закінчили Дніпропетровський медичний вуз. Любов до лікарської професії у Тетяни була в крові ще з дитинства.
Усіх рятувати, усім допомагати — її життєве кредо. А тому, коли розпочалося повномасштабне вторгнення рашистів в Україну, перед Танею навіть питання не стояло: «Виїжджати? Чи залишатися?» Усі ці 15 з лишком місяців вона була вдома. Хоч, звичайно, як і всім, їй було страшно. І не стільки за себе, як за донечок: восьмилітню Олю та трирічну Надійку. Саме діти і надавали Тетяні сили, віри і впевненості.
Боятись і нічого не робити — не в її характері. А тому вона почала випікати і варити страви. Невдовзі у їхньому Світлогірському підібралась ціла команда однодумиць «Крейзі вумен», очолювана Наталією Дзюрою. І до сьогодні вони волонтерять, донатять, допомагають ЗСУ.
У цій команді й Тетяна Шокало з донечками. Малеча теж рівняється на дорослих, допомагає, чим може. Оля і Надійка чистять цибулю, картоплю, готують для військових свій фірмовий КвасОля. А ще виготовляють для захисників і захисниць сувеніри з патріотичною символікою, малюнки.
Як зізналася Тетяна в розмові, її день починається близько 6-ої ранку, буває й раніше. У неї є свої ранкові ритуали: філіжанка кави у цілковитій тиші на свіжому повітрі. Це для того, щоб отримати заряд натхнення. Поки насолоджується кавою, в її голові уже народжується якесь мотивуюче фото чи відео, яке знімає і викладає на свою сторінку у Фейсбук. Для того, аби, переглянувши його, інші люди захотіли долучитися і допомогти команді «бджілок» у приготуванні їжі для ЗСУ. Або просто нагадати, що можна допомогти ще й донатами. А вже у їхньому штабі «Крейзі вумен» розподілять усі кошти в потрібному напрямку. Разом з однодумицями Тетяна збирає на тепловізори, шоломи, необхідну військову амуніцію, авто та ін. Свої відео чи фото вона свторює і для військових, які запевняють, що подібні речі слугують для них стимулом у їхній нелегкій «роботі» і приносять радість.
Щоранку Тетяна поспішає на свою улюблену роботу, на яку вийшла нещодавно після декретної відпустки. По дорозі жінка має ще купу справ: заїхати до Хабу на Шкільну,7, аби відвезти продукти для військових.
Відпрацювавши у медамбулаторії, «Зубна фея» знову поспішає до цілої купи справ, які треба встигнути зробити: заїхати на пошту, забрати посилки та гуманітарну допомогу для військових, знову десь заїхати, щоб ще щось забрати. І так – увесь день.
— Певний час так в голові все плуталось, — ділиться волонтерка, — що доводилося записувати усе намічене у блокнот.
А домашні справи теж ніхто не відміняв. Та, незважаючи на це, Тетяна щодня встигає приготувати на передову по 40-60 літрів квасу. Бо нам тут дошкуляє спека. А як там — і уявити важко. Час від часу пече військовим ще й своє фірмове вівсяне печиво та банановий кекс. У цьому їй нерідко допомагають сусідки — Валерія та Інна Мляві, родина переселенок із Краматорська. А разом з Маріанною Биченко Тетяна Шокало по черзі розвозять продукти, здійснюють закупки, справляються з організаційними моментами, проводять благодійні лотереї. До речі, у них постійно виникають якісь ідеї, спрямовані на збір коштів, продуктів, тощо.
Тетяну Шокало добре знають не лише на Криничанщині. Волонтерка знайшла чимало спільних ідей з волонтеркою зі Львівщини Зоряною Мартиновою, яка нині мешкає в Естонії і звідти допомагає ЗСУ. Також Тетяна тісно контактує з волонтерами з Дніпра, Кам’янського.
Вона часто звертається за порадою та допомогою до волонтерок із Франції. Там мешкає і волонтерить її подруга і кума. Дівчата діляться інформацією та посиланнями, де що вигідніше та дешевше замовити й купити для військових ЗСУ. Бо, зрештою, на практиці ні відстань, ні країна не мають ніякого значення у добрих справах: головне, що українці щодня працюють і роблять добрі справи заради нашої Перемоги.
Насамкінець нашої розмови запитала Тетяну, про що вона мріє.
— Про Перемогу. Про мир. Про те, щоб українки й українці повернулися додому. Щоб з найменшими втратами закінчилася війна. Про дуже-дуже багато літаків F-16. Про «Леопарди» (не про сукні леопардові, і навіть не про шуби)…
А ще Тетяна мріє подорожувати. Разом з родиною: вона, чоловік, діти. Щоб не вимушено їхати зі своєї країни, рятуючись від обстрілів, шукаючи прихисток у інших. А щоб споглядати іноземні краєвиди, історичні пам’ятки і знати, що в будь-який момент можеш повернутися в свою прекрасну Україну.
Олена МУШИК
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
