Тонни продуктів, долі хлопців та дівчат військових, їхніх родин, технічні засоби для порятунку захисників та захисниць на фронті, авто для них і тисячі інших прохань звалила на свої плечі волонтерка Олеся Кузьменко з Дніпра.
На день сотні дзвінків, десяток випитих чашок кави, безліч проблем, які не відкласти в довгий ящик. А ще поїздки на передову, сотні намотаних кілометрів за кермом авто, часто по бездоріжжю, відвідини поранених в шпиталі, проведення упізнання загиблих захисників, у яких немає родичів, або вони далеко. Ось десь так виглядає один день з життя волонтерки.
Сьогоднішній день Олесі розпочинається о 4-ій ранку. Коли за вікном її авто — суцільна темінь. І дорога, хоч і об’їжджена, але непередбачувана. Дорога туди, де її чекають з надією і вірою. Цього разу — на Краматорськ. До лінії фронту тут рукою подати. Усе доволі гучно. Радує, що поїздка з приємною місією — задля передачі військовим 61-ої автівки їхньою волонтерською організацією. А вчора пізно ввечері пані Олеся тільки повернулася із Запоріжжя…
З початку повномасштабного вторгнення БФ Олесі Кузьменко «Чужих дітей не буває» допоміг військовим на суму 8 млн 50 тис. грн.
— Усе це — заслуга людей, які нам довіряють. Разом ми долучаємося до постійних зборів фонду, люди допомагають і своїми репостами, залучаючи до допомоги інших. У такий спосіб ми допомогли військовим тоннами готових страв і продуктів, засобів гігієни, ліками. Наш фонд передав 11 тепловізорів, три прилади нічного бачення, 16 так званих «цукорків», 4 дороговартісні РЕБи, генератори і ще багато вкрай необхідного, — підкреслює пані Олеся.
Очолюваний Олесею благодійний фонд закупив 65 автівок. 61 авто уже передали на передову. Іще 4 автівки перебувають на СТО у Дніпрі. Вони проходять повне техобслуговування перед тим, як поїдуть на фронт.
Олеся — з багатодітної родини, і сьогодні найбільше цінує родинні стосунки. У неї добрі стосунки із братом Юрієм. Брат Ярослав після поранень на фронті звільнився. Сестра Катя з родиною проживає у іншій країні. Олеся згадує, що з дитинства усі вони мали постійний приклад батьківських добрих справ. Любов до ближнього і щире бажання допомогти передалися дітям від них.
Ось уже 24 роки Олеся у шлюбі із чоловіком Сергієм. Разом виховують трьох синів: Сергію 22 роки, він — студент Дніпропетровського медуніверситету, 18-літній Кирило навчається в аграрному, а наймолодший Артем — учень 3-го класу.
Та, за словами Олесі, у неї є ще й четверта дитина. Це її БФ «Чужих дітей не буває». І хоч у ньому не так багато людей, але усі вони стали єдиною дружною командою.
Коли у їхній родині з’явився наймолодший син Артем, доля підкинула випробувань. Дитина потрапила в реанімацію. У чотири роки у хлопчика знову були проблеми зі здоров’ям. І тоді Олеся пообіцяла собі, що, якщо вони подолають ці негаразди, це буде справжнє диво. І вона віддячить за це: буде допомагати іншим. Спочатку Олеся робила це через інші фонди. Там в лікарні, біля реанімації, надивилась різного. Тоді вони з чоловіком познайомилися з іншими батьками. А пізніше Леся створила групу у соціальних мережах та месенджері. Назвала її «Чужих дітей не буває». До групи доєдналося чимало людей, готових допомогти.
Згодом у житті Кузьменків знову сталася біда, тепер вже із середнім сином: складний перелом зі зміщенням. Усе неправильно зрослося. Потрібна була термінова дороговартісна операція.
Хтось написав у групу. І посипалися коментарі: «Це для Лесі, вона колись допомогла моїй дитині». «Це для Лесі, бо вона допомогла моїй мамі в боротьбі з онко»… І ще багато таких. А на ранок всього за одну ніч знайомі і зовсім незнайомі люди допомогли зібрати родині необхідну суму, щоб врятувати тепер вже дитину Олесі.
Відтоді жінка не припиняє допомагати усім, хто цього потребує. Щоб мати більше можливостей, волонтерка створила офіційний благодійний фонд «Чужих дітей не буває».
З перших днів повномасштабного вторгнення родина Кузьменків допомагає військовим, внутрішньо переміщеним особам, а також дітям і хворим. До їхнього волонтерського центру долучилося близько 70 осіб. Серед них і родина Олени та Віталія Козленків з Маломихайлівки.
З цією родиною доля звела Олесю у березні 2022 року. До неї зателефонувала Олена. Вона бідкалася, що напекли та наварили для своїх хлопців на блокпост. А їх кудись перевели. Тепер не знають, куди діти наготовлені харчі. Тож домовилися, що доставлять усе у волонтерський центр в Дніпро. А вже наступного дня маломихайлівськими домашніми стравами смакували військові на Донецькому напрямку, яким Олеся усе це відвезла.
Тісна співпраця волонтерки Олесі Кузьменко з маломихайлівцями та жителями прилеглих сіл не припиняється і донині. Місцеві печуть, смажать, варять.
— Щотижня вони завантажують повний бус домашньою їжею, — ділиться Олеся Кузьменко. — А ще — купують для хлопців на фронт тепловізори, приціли, автівки, термобілизну, шкарпетки, газові балончики, генератори.
Також маломихайлівські жінки в’яжуть для захисників та захисниць теплі шкарпетки, шиють спеціальні подушечки та матраци з м’якої натуральної тканини для поранених у шпиталі.
Майже шість років Олеся Кузьменко співпрацює й з Широчанським старостинським округом. Зокрема, Ольгою Іванівною Степановою та Наталією Петрівною Костенко. А Надія Іванівна Карипаєва відкрила там цілий спеццех, де місцеве жіноцтво шиє на фронт спеціальні матраци (схожі на каремати) та подушечки, наповнені луговим сіном. Пишається Олеся і співпрацею з Інною Карабазою зі Святовасилівки, яка об’єднала активних і небайдужих людей із навколишніх сіл. Це Світлана Лойко з Наталівки та Юлія Єременко з Березнуватівки.
— Разом з ними ми ще розшукуємо хлопців у шпиталях, а також безвісти зниклих, — додає пані Олеся.
«Круті канікули» — це благодійний тур, під час якого волонтерка Олеся Кузьменко зі своєю командою їдуть з дитячими розвагами у найвіддаленіші села, райцентри. Для того, щоб подарувати дітям щасливі години, неповторні емоції і цікаві розваги. Адже у всіх дітей має бути дитинство. На думку пані Олесі, на дитинство не повинно впливати ніщо, навіть війна. Бо дитячі роки такі швидкоплинні. На таких заходах діти грають з аніматорами, стрибають на батутах, розважаються, смакують солодкою ватою. А всі зібрані на таких заходах кошти благодійники фонду передають на потреби ЗСУ.
На рахунку БФ «Чужих дітей не буває» понад пів сотні подяк від військових. Особисто у Олесі Кузьменко 14 іменних нагород та 3 відзнаки «Волонтер України», почесна нагорода «Гордість України».
Усе погане колись закінчується. Натомість приходять щасливі і світлі моменти. Олеся вірить, що війна таки скінчиться. Знову настане мир і тиша, без сирен і вибухів. Дорослі і діти будуть спокійно дивитися у небо, не здригатимуться при появі літаків. А те, що Олеся постійно відкладала на потім — поїздка на море, подорож, нарешті стане реальністю.
А поки що найбільше, про що вона може мріяти, релаксуючи на далекій нічній заправці, повертаючись від військових з передової, — це велика склянка гарячого чаю. Так вона може просидіти годину-дві ні про що не думаючи, насолоджуючись приємним смаком різнотрав’я.
…Вдома Олеся просить чоловіка загнати авто. Проходить година і знову — дзвінок. Треба їхати: її допомоги потребують поранені у шпиталі, чи необхідно виїхати на трасу, щоб організувати допомогу військовим, у яких зламалась автівка.
Не дивно, що діти Олесі дуже рідко бачать маму. Та це не завадило їм перейняти її прагнення допомагати людям. На їхньому рахунку вже теж чимало добрих справ. Наприклад, у родині Кузьменків вже стало доброю традицією до Дня Святого Миколая, на Новий рік купувати іграшки, солодощі і розвозити у дитячі будинки тим, хто чекає на диво. Усе це діти Олесі і Сергія роблять за власні кошти. Навіть наймолодший Тимур витрачає на благодійність свої заощадження. А старший син, продовжуючи сімейну справу, вже сам займається організацією і проведенням родинних свят для дорослих та дітей. І щомісяця перераховує для ЗСУ немалу суму, а разом з ним і молодші брати.
Спілкування з волонтеркою Олесею Кузьменко і її родиною знову нагадало, що наша сила — в єдності, у взаємній підтримці та спільній меті.
Олена МУШИК
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
