Усе прекрасне на землі від сонця, а все хороше – від людини. Ці слова якнайкраще характеризують Володимира Микитовича Забору – творчо обдарованого, сильного натурою, наполегливого у справах, активного у суспільно-політичному житті рідного краю. 13 липня йому виповнилося 95!
Він має добру пам’ять, пише книжки, охоче спілкується і розповідає про життя-буття, про власну життєву стежину, на якій були і радощі, і печалі. Адже за свій довгий вік багато чого побачив, пережив, зрозумів і осмислив. У його долі відображена ціла епоха суспільних змін та перетворень, багатогранна історія держави. Він моряк, винахідник, поет з когорти ветеранів Криничанщини.
Дитячі роки пройшли на п’ятому кварталі Криничок у багатодітній родині, де зростало дев’ятеро дітей. Довелося маленькому Володі зазнати й голод 1932-1933 років, коли ловив ховрахів та збирав у полі колоски босоніж по колючій стерні. Шестирічним хлоп’ям пішов до школи, де варили пшоняний суп і давали шматочок чорного хліба, що й врятувало його від голодної смерті. Перед війною закінчив восьмирічку.
Після звільнення села від німецьких окупантів працював у колгоспі «Вільна праця». Орав землю коровами, волочив, сіяв, косив, ціпами молотив пшеницю, працював конюхом – випробував різні роботи.
Наприкінці 1944-го його, сімнадцятирічного, призвали на службу до лав армії. Був мінометником. У Миколаєві закінчив школу зв’язку і більше шести років служив радистом Чорноморського флоту.
Демобілізувався аж у 1951 році. Не маючи ні середньої освіти, ні фаху, пішов працювати бібліотекарем у с. Ганнозачатівка (нині Світлогірське), кореспондентом районної газети, завідував радіовузлом у с. Миколаївка, слюсарював на станції Баглій.
Середню школу закінчив заочно, а потім були роки навчання на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського держуніверситету. Його однокурсником був Президент України Леонід Данилович Кучма.
Перші роки трудової діяльності за фахом пройшли на Воткінському ракетному заводі в Удмуртській Автономній Республіці в якості конструктора та випробувача ракет на заводському стенді.
Вніс ряд раціоналізаторських пропозицій, які були впроваджені у виробництво ракет. Приміром, пульт для випробування на діелектричну міцність багатожильних електрокабелів, пристрій для перевірки дієздатності горизонтального та вертикального керма для управління ракетами та інше.
Повернувшись з Воткінська до Дніпропетровська, працював на заводі конструктором, де також вносив раціоналізаторські пропозиції. Отримав авторське свідоцтво на винахід – жердину для підключення телефонів до ліній зв’язку, яка згодом виготовлялася і впроваджувалася на залізниці та окремих підприємствах. Потім працював конструктором у проектному інституті ЕТХП, асистентом в ДІІТі, конструктором та науковим співробітником у ДХТІ, де теж займався винахідництвом.
На використаних водах Придніпровської електростанції у свій час працював рибгосп, в басейнах якого вирощувалася риба. Корм для неї рибалки спочатку розсипали вручну. На замовлення керівництва рибгоспу в ДХТІ було організовано групу науковців по розробці пристрою для автоматичної роздачі корму. Таким чином, Володимир Микитович долучився до розробки, виготовлення та встановлення в басейнах автоматичних годівниць, які замовляли пізніше й інші рибгоспи.
Крім того, отримав авторські свідоцтва на вітродвигун, будівельний кран та інше. Всього на його рахунку 14 авторських свідоцтв.
Після виходу на пенсію продовжив винахідницьку діяльність і отримав 30 патентів України на різноманітні винаходи, в числі яких не тонучі судна, космічний тренажер, вітродвигуни, будівельні крани, роулінг, елеватор фермера та інші.
Ветеран не здається рокам. Продовжує писати і видавати книжки. На бібліотечних полицях селища можна побачити його друковані видання «Доля», «Моя судьба», «Лихоліття ХХ століття», «Судьба человека ХХ века», «Доля України».
Він є також автором науково-популярної книги «Гіпотези про землю», у якій розмірковує про Всесвіт, минуле та майбутнє планет, людства. Фізик пише про те, що Галактика – частина Всесвіту, сонячна система – молекула Галактики, а Земля – атом сонячної системи. Цікавою є і його книга поезій «Незабутнє», у якій він звеличує подвиги земляків у Другій світовій війні. Його вірші неодноразово друкували газети «Зоря», «Днепр вечерний» та «Нові рубежі».
Перебуваючи на заслуженому відпочинку, він постійно читає пресу, цікавиться суспільно-політичним життям, бере участь у різноманітних масових заходах. Впродовж десяти років був членом президії Криничанської районної організації ветеранів України.
Посіяне Володимиром Микитовичем добро завжди давало урожай вдячності і шани. Його вагомі здобутки відзначені медалями, грамотами, подяками, людською повагою.
Зосереджений, виважений, людяний і щирий, він може з повним правом пишатися кожною миттю свого життя, бо присвятив його служінню людям і державі.
Людмила ЗАБОРА,
племінниця, смт Кринички
