Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
Написати про Поліну Іванівну Бурхович із Світлогірського, мабуть ще влітку, просила пайовик ФГ «Алігатор» Лідія Володимирівна Білохорд. Трохи мучило мене те «невиконане завдання». А у ці дні не зробити цього не можу. Бо нагода є дуже вагома. Поліні Іванівні 26 січня виповнилося 70 літ. Ви повірите, що цій енергійній, красивій, життєрадісній жінці вже стільки? От і я вам про це. Оптимізм, діловитість, бажання скрізь встигнути, всім допомогти аж пашать від ювілярки.
Молоденькою приїхала вона у наші краї з Брянщини. Та й залишилась тут назавжди. Тут отримала паспорта, тут знайшла свою другу половинку, тут стала щасливою і коханою дружиною, турботливою і суворою матусею двох синів, ніжною бабусею п’ятьох козаків-онуків та жаданої правнучки Софійки.
Працювала у колгоспі імені Суворова вихователькою дитсадка, народжувала дітей, будувала оселю. А у 1976 році доля привела її трудитись у тодішню «Сільгосптехніку». І вже 47 літ вона вірна її стінам. Давно немає уже цього підприємства, багатьох людей, які тут трудились, але є пам’ять. Про потрібність праці могутнього колективу для криничанського села, його тракторних бригад, тваринницьких ферм, комплексів. Частинкою цього велета була і Поліна Бурхович. Спочатку диспетчером, потім старшим диспетчером.
Скільки путівок вона виписала водіям автотранспортного цеху, які по всьому Союзу у відрядження їздили, скількох підтримала у важку хвилину, розсудила, по материнськи допомогла.
Переді мною замітка з нашої газети, яку підготувала тезка ювілярки журналіст Поліна Забіяка. Не знаю за який рік, але головою Світлогірської сільради був тоді Віктор Лукич Майборода. Присвячена вона Поліні Іванівні. А називається «Уміє постояти за людей». Це розповідь про кандидата у депутати сільради, про її добрі справи, тривоги і турботи: обурення з приводу сміттєзвалища в центрі села, піклування про літніх одиноких немічних людей, прагнення здружити односельців, залучити їх до громадських справ, організувати змагання за кращий двір, тощо. 40 років з 1976 по 2016 рік Поліна Іванівна була депутатом Світлогірської сільської ради. До неї збігалися всі болі і печалі. Вона була з людьми у найтрагічніші хвилини їх життя. Їй вірили і намагались зарядитись від неї і надією, і терпінням, і оптимізмом.
У 2016 Поліна здала свої повноваження депутата. Злягла свекруха, за якою жінка доглядала. Тож попросилась у депутатську відставку. А роботу з пайовиками веде до цього часу. Керівництво в особі Олександра Дорошенка відставку Поліни Іванівни категорично не сприймає. Бо вона — та міцна ланка, що єднає голову фермерського господарства з пайовиками.
— Я давно не депутат, а люди все одно йдуть, — ділиться Поліна Іванівна. — Звикли, що до мене можна з усім. Кабінет не закривається. Чоловік за 50 літ спільного життя (26 січня Поліна Іванівна разом з Григорієм Яковичем святкують золоте весілля) звик, що жінка живе роботою, проблемами земляків. Давно не ревнує її до цього. Бо ж вона і дома все встигає. Всю родину тримає вкупі на основі добра, розуміння, поваги, взаємодопомоги, любові.
Її часто можна побачити в Криничках. І все у справах. Сказав керівник: Іванівна треба те й оте. І вона вже в дорозі. Спішить в ту чи іншу установу, щоб вирішувати проблеми господарства, пайовиків, земляків. До неї прислухаються, її думку цінують. Бо знають: розсудить справедливо, по совісті і закону.
Так і говорить: спочатку сама розберусь в тій чи іншій історії, проконсультуюсь з відповідними службами, а потім прийматимемо рішення, врахувавши всі обставини.
Жінка-вогонь, жінка трудівниця, жінка – берегиня роду. На перший погляд — міцна, як скеля. Тримає у кулаці і родину, і доручену керівництвом ділянку роботи. А за всім цим — недоспані ночі, тривоги і болі, рани душевні. Особливо зараз, коли йде кровопролитна війна, коли буває, не знаєш, як там твоя дитина, чи в безпеці. Чи не холодно, не голодно не тільки рідним по крові, а й землякам, які захищають нас, державу.
Тому так підтримує Поліна Іванівна свого керівника Олександра Дорошенка, увесь колектив очолюваного ним господарства у допомозі Збройним силам України. Вірить у них, у нашу перемогу над ворогом, у те, що її діти, онуки, правнучка Софійка житимуть у вільній, незалежній Україні.
…А Софійка — то її найбільша радість. Її квіточка довгождана у чоловічому колі синів та онуків. Її безмежна любов і натхнення. Трирічна онучка цим же Поліні відповідає. «Поля красива, пішли до Полі», — часто батькам каже. І від цього у жінки наче крила виростають, додається сил і впевненості, надії, що все буде добре.
Хай ще довго- довго, шановна Поліно Іванівно, ваша усмішка, оптимізм, прагнення допомагати людям роблять цей світ красивим, сонячним. Як ваше ім’я. Бо ж Поліна з грецької означає «сонячна».
