Ольгу Петрівну Остапчук зі Світлогірського Господь наділив талантом бачити прекрасне навіть у простих речах. Вона уміє радіти життю, заряджати позитивом усіх оточуючих.
Ольга Петрівна народилася на Івано-Франківщині. У Світлогірське приїхала на заробітки у 1984 році, коли їй було вже за сорок. І досі пам’ятає, як привітно зустріли її тут, допомогли облаштуватися. У всьому допомагало подружжя Юрія та Ольги Постоянів. Юрій Володимирович працював тоді завідуючим фермою, а Ольга Теодорівна — техніком штучного запліднення тварин. Вони допомогли влаштуватися Ользі в колгосп ім. XX з’їзду КПРС дояркою. Трудолюбива і беручка до роботи, вона добре справлялася з дорученнями. Та невдовзі змінила роботу. Стала працювати на Криничанському хлібозаводі, згодом куховарила в колгоспі — готувала сніданки та обіди для тваринників.
У селі знайшла свою долю — вмілого тракториста і комбайнера Івана Михайловича Остапчука. Побралися.
І до сьогодні подружжя живе у любові та злагоді, радіючи кожному дню та зустрічі, яка звела їх (на знімку). Цьогорік у березні усією родиною відсвяткували 80-річчя Михайловичу та чергову річницю подружнього життя.
Жінка і нині згадує, як після одруження прийняла трьох донечок чоловіка, як своїх рідних. Виховувала, доглядала, привчала до праці. Незчулася, як вже їхніх дітей, а своїх онуків, допомагала ростити. Їх у жінки восьмеро. Діждалися Остапчуки вже і дванадцять правнуків: семеро дівчаток та п’ятеро хлопчиків.
Як любить говорити Ольга Петрівна, велика родина — то нагорода Божа. Її треба гідно сприймати. Тож і не дивно, що жінка не поспішає старіти. І сьогодні вона ще вправна господиня, у якої скрізь лад: і в хаті, і в господі. Завжди наварено і напечено. Хто б і коли не завітав у гості, баба Оля та дід Іван усіх і зустрінуть привітно, і пригостять щедро.
Ольга Петрівна дуже відповідальна і дружелюбна жінка. Вона завжди першою прийде на допомогу. Якщо треба, і город домоможе по сусідству посадити та прополоти. А як швидко і вправно у неї виходить восени збирати та чистити буряки. І довгими зимовими вечорами баба Оля не сидить без діла. Її руками чимало серветок та рушників вишито, які вона з великою охотою роздаровує рідним, друзям, сусідам. Односельці і досі пам’ятають, як на одному з районних свят до Дня незалежності вишита майстринею сорочка здобула перемогу у конкурсі. За що Ольга Петрівна була відзначена Почесною грамотою та пам’ятним подарунком.
Жодне свято в селі чи райцентрі не обходиться без короваїв, бісквітів чи вареників баби Олі. Вона крутиться, як та бджілка. І хліба напече, і пиріжків пухкеньких, які так любить малеча. А вареників наліпити у неї вмить виходить. Баба Оля для сільських дітлахів та молодих господинь проводить цілі майстер-класи по їх приготуванню.
На запитання, як їй вдається все так швидко і смачно готувати, жінка з посмішкою відповідає:
— Тут ніякого секрету немає. Просто я руками відчуваю тісто, лагідно й з любов’ю працюю з ним. А воно віддячує смачною пухкою здобою.
На Великдень Ольга Петрівна щороку випікає багато пасочок. Для всієї великої родини. Починає з Божого благословіння на добру справу. З гарним настроєм та позитивними думками вкладає тісто у форми. Поки є час, щоб воно підійшло, подумки лине у молоді роки. Пригадує усе тільки хороше. А його в житті жінки було не мало. Бо уміє Петрівна щиро усміхатися людям і у всьому бачити лише хороше.
А найбільшою радістю для баби Олі та діда Івана на Великдень є мить, коли у їхній хаті збирається уся родина. І стає весело, гамірно. Бо усі радіють життю…
Алла БОНДАРЕНКО,
директор Світлогірського сільського Будинку культури
Ми, вся родина з Івано Франківщини, дякуємо за увагу до нашої родички. Любимо💞 Цінуємо💞 Пишаємось і молимось 💞
Многії літа!!!!!🕊💋
Вітаємо Вас тьотя Оля і дядя Іван. Бажаємо вам і ще багато років прожити разом. І радувати ваших дітей ,внуків і правнуків своїми добрими порадами і справами . 😘