26 березня Марія Ігнатівна ПАНАСЕНКО із Червоноіванівки, що на Криничанщині, відзначила свій 70-річний ювілей. Вона все своє життя присвятила сільському господарству. Ніколи не жаліє своїх сил, не знає вихідних. Влітку робочий день розпочинає ще до сходу сонця. Його перші промені зустрічає в полі. Уміло керує господарством і є справжньою берегинею родини.
Марія Ігнатівна — висококваліфікований спеціаліст, досконало знає аграрну справу, значну увагу приділяє розвитку СТОВ «Україна», яке очолює впродовж багатьох років. Її трудовий стаж становить понад 50 років. Це ціле життя, сповнене надій і тривог, недоспаних ночей, віри у власні сили, прагнення принести користь господарству, односельцям. Не байдужа Ігнатівна і до людського горя. По-материнськи завжди доброзичлива, здатна допомогти у скрутній ситуації. Активно дбає про соціальний захист земляків, опікується проблемами місцевої школи, дошкільного закладу, ФАПу. Неодноразово обиралася депутатом Червоноіванівської сільської ради.
На початку 80-х років, після закінчення курсів механізаторів, поряд із чоловіком Миколою Степановичем Панасенком, заслуженим механізатором України, працювала помічником комбайнера в колгоспі „За мир”. Згодом, після закінчення Дніпропетровського сільгоспінституту – помічником та головним агрономом. Після розпаювання господарства з часом очолила товариство „Україна”.
Марія Ігнатівна – кавалер орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора, Знака ЦК ВЛКСМ „Золотий колос”, делегат ХХІІІ з’їзду комсомолу України і ХVІІІ з’їзду ВЛКСМ.
Про молодіжний сімейний екіпаж комбайнерів Панасенків слава линула по всій Україні. Про них друкувалися статті та нариси у різних виданнях. Письменник Микола Міщенко возвеличив уславлений родовід у книгах „Вибір”, „Чого земля квітне”, „В ім’я добра”, „Дивосвіт”.
За плечима Марії Панасенко великий життєвий досвід. Та найбільший скарб, яким володіє жінка-керівник, – вміння вислухати і зрозуміти, дати пораду, підтримати.
На жаль, немає вже зараз поряд Марії Ігнатівни її надійного чоловіка Миколи Степановича. Та діти разом з онуками стараються своєю любов’ю і вдячністю наповнити її життя теплом і радістю. Онуки Олександр та Світлана, Микола та Катерина — її і надія, і радість, і опора. Не уявляє свого життя вона без опікування правнуками Димитрієм та Анастасією. Щиро дарує їм свою турботу, ласку, добро.
Фото із сімейного архіву родини Панасенків
