Українській армії допомагають люди різних професій та різного віку — волонтерами стали навіть діти. Хтось заробляє співом, хтось відрізав і віддав своє волосся (як, до прикладу, Ніка Ісканіна із Криничок), а хтось створює вироби своїми руками, які продає, а кошти спрямовує для ЗСУ. Ці історії маленьких волонтерів такі різні, але усі вони про одне — безмежну підтримку наших захисників та віру в перемогу.
Із 12-річною Марією Денисенко я познайомилася на одному із масових заходів в райцентрі, що проходив на підтримку ЗСУ. Хоча у соцмережі Фейсбук з дівчинкою ми «знайомі» уже давно. Мені дуже подобається ця миловидна творчо налаштована дитина. У ній скільки позитивної енергетики і добра, що вистачило б на декількох.
У батьків Інни і Віталія Денисенків Марія — старша дитина. Молоді батьки виховують троє дітей: 12-річну Марійку, 10-літню Аню і шестирічного Сашка. Віталій служить в поліції вже 16 років. А тому дім, діти, господарство — усе тримається, здебільшого, на тендітних плечах мами Інни. І вона справляється з усим цим на відмінно. Бо сім’я — це її основна робота. А старанною маминою помічницею майже у всьому є її старша донечка Марія. За що б не взялася мама, Марійка вже тут як тут, на підхваті, готова допомогти. Мама Інна сміливо може залишити на старшу доньку менших дітей, знає — вона справиться. І Маша уміло доглядає за меншими сестрою і братиком. Може самостійно їм яєчню приготувати, чи посмажити смачненькі млинці та оладки. Марія уже і бісквіт випікає самостійно. І він у неї виходить пишний і смачний.
Та найбільше захоплюється дівчинка бісероплетінням. Сьогодні їй аж самій не віриться, що починала все з нуля, з простеньких фігурок. Нині Марія справляється з роботою підвищенної складності: плете різних з мультиків героїв, сама складає схеми для плетіння і навіть проводить прямі ефіри в інстаграм для новачків. А ще розумно і виважено підходить до вибору бісеру для плетіння. Знає, що чешський бісер більш якісний у роботі, ніж китайський. Він, зазвичай, і дорожчий. Але ж гарна робота потребує якісного матеріалу, переконана Марія. Дівчинка не соромиться порівнювати і критикувати свої колишні роботи з теперішніми. Адже це їй тільки на користь. Захоплюється і алмазною мозаїкою, бо тут як і з бісероплетінням потрібно бути уважною і скрупульозною. А ще має бути творчий підхід та витримка. Та Марійка легких шляхів не шукає. Тому і обирає непрості алмазні картини та плете найскладніші вироби з бісеру за непростими схемами. У неї їх вже чимало. Частину роздаровує друзям і знайомим, частину залишає собі, мабуть, для порівняння свого творчого росту. А частину виставляє на продаж — таким чином заробляє собі на бісер (адже це заняття не із дешевих). А частину своїх робіт розпродує на різного роду виставках і ярмарках, що проходять у Криничках. Виручені кошти передає на потреби ЗСУ.
Навіть мама часто дивується, як таке можливо, що в одній дитині поєднуються і витримка, і театральні здібності, і небайдуже, наповнене добром, серденько. Марія вихованка гуртка театральної творчості ЦУМ, де керівник Ольга Олександрівна Надригайло. Також Марія гарно малює, на Великдень розмальовує писанки. А ще мама і донька долучаються до допомоги нашим захисникам, хоч і не афішують цього. Переконані, що добрі справи потрібно робити тихо і без пафосу. Головне, щоб вони дійшли до адресатів. Інна і Марійка допомагають адресно. Іннин двоюрідний брат Ігор, дядько Марії, служить в ЗСУ. Через нього дівчата ще з початку війни передають і досі тепер вже знайомим захисникам на передову усілякі смаколики, які мама і донька готують разом. До прикладу, минулої зими Інна в’язала для захисників теплі шкарпетки. А Марійка, залучивши менших Аню та Сашу, долучилася до допомоги: малювали власноруч для захисників адресні листівки, малюнки. Передавали й обереги з бісеру. А ще гуртом випікали смаколики: домашні пиріжки і тістечка. Згодом подружжя Денисенків придбало ще й автоклав. І Інна з Марією робили для захисників тушонку, паштети. Коли збирали передачки, щоразу обов’язково купляли для них ще й каву та чай. Нерідко додавали й найнеобхідніше: шкарпетки, туалетне приладдя, цигарки.
Інні часто дивуються її подруги, як вона з трьома дітьми та ще й без будь-якої допомоги встигає і по господарству поратися, і дім утримувати у чистоті та порядку, і город обробляти. Бо у чоловіка непроста робота, і він пропадає нерідко там цілодобово. Інна ж зізнається, що тепер, коли має таку дорослу донечку-помічницю, їй вже не важко. Справляються гуртом. А переробивши основну роботу, кожна з дівчат береться за свою улюблену справу, що до душі. Мама Інна знаходить відраду у квітнику, де у неї ціле море квітів. А Марія плете із бісеру чудові вироби.
Марія з мамою мріють, аби скоріше вже скінчилася ця проклятуща війна. І щоб їхній брат і дядько, усі чоловіки, хто на фронті, якнайшвидше повернулися до своїх родин живі і неушкоджені. І знову усі ми почали відроджувати нашу Україну великими і малими справами, мріяти, саджати, плекати. І щоб кожен займався своєю улюбленою справою. А Денисенки частенько до війни любили рибалити родиною та займалися тихим полюванням — ходили збирати гриби.
За ці два з половиною роки війни наші діти дуже подорослішали. Здається, у військовій зброї та потребах ЗСУ вони стали розбиратися краще, аніж в іграшках. На жаль… Вони вже із самого народження знають, що таке боротьба за свою країну, любов до неї та допомога задля спільного майбутнього.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
