День автомобіліста та дорожника щороку відзначають в останню неділю жовтня. Цьогоріч свято припадає на 27 жовтня. У цей день заведено вітати усіх, хто хоч якось причетний до автомобіля та дороги. Проте найбільше це свято стосується тих, хто щодня сідає за кермо, за будь-якої погоди забезпечує утримання та ремонт шляхів, прибуває за викликом чи за розкладом: це водії громадського транспорту, «Швидкої допомоги», пожежних машин, далекобійники, таксисти та інші.
Тож це свято і водія автомобіля «швидкої допомоги» бригади Кам’янської станції Криничанської підстанції обласного центру ЕМД та МК Валерія Мариниченка. Він працює водієм Криничанської підстанції вже понад 20 років. Всього тут трудиться 24 водія.
— На теперішній роботі є чимало важких моментів, до яких вже звик. Це, до прикладу, ранній підйом чи постійна готовність замінити колегу. А також робота по змінах та у нічний час. Часом трапляються і непередбачувані стресові ситуації, після яких хочеться все кинути. Але, на щастя, такого мало, — ділиться Валерій Олександрович.
І пригадує один з останніх випадків, коли при виконанні робіт по обробітку грунту стався нещасний випадок. 6 жовтня цього року о 19:54 год. до Центральної обласної диспетчерської 103 з Криничанського району надійшло повідомлення про те, що чоловіка затиснуло автомобілем. На виклик терміново виїхала бригада Кам’янської станції Криничанської підстанції обласного центру ЕМД та МК (генеральний директор Радій Шевченко) у складі фельдшера Олени Черненко та водія Валерія Мариниченка. На місці виїзна бригада з’ясувала, що водія трактора придавив грузовик, який стояв поруч і неочікувано покотився. У наданні екстреної медичної допомоги фельдшеру кваліфіковано допомагав водій. Чергова бригада Криничанської підстанції швидко виконала знеболення, внутрішньовенний доступ, інфузію розчинів, подачу зволоженого кисню, моніторування під час транспортування. І з діагнозом «Закрита травма грудної клітки», а саме з переламом п’яти ребер постраждалий був госпіталізований до Кам’янської ЛШМД. Міські медфахівці констатували, що бригада у складі фельдшерки Олени Черненко та водія Валерія Мариниченка спрацювала злагоджено і професійно.
І подібних випадків у практиці Валерія Олександровича немало. Адже окрім водіння автомобіля у його функціональні обов’язки входить і допомога в наданні екстренної медичної допомоги.
Під час роботи Валерію Олександровичу доводиться постійно спілкувася з людьми. Чимало тих, хто звертався за допомогою до виїзної бригади, вітаються, коли зустрічають його у селищі чи місті. А бабусі навіть пиріжками пригощають. Робота та цікаве спілкування надихають Валерія Олександровича, особливо, коли він розуміє, що полегшує своєю працею життя іншим.
За кермо Валерій сів вже відразу після школи. Як і всі хлопці любив не тільки кермо крутити, а й поратися з ремонтом авто.
Чоловік скупо розповідає про своє життя. Говорить, що воно, як у всіх: все у роботі та домашніх турботах. Бо в селі по іншому й не можна. Валерій Олександрович разом з дружиною Людмилою Анатоліївною утримують дім. Найбільшою втіхою для бабусі Люди та дідуся Валерія є онук. Коли він приїздить в село, дідусь із трирічним онуком бавиться і навіть за кермо садить. А коли малий бачить дідусеву велику «швидку», по-дитячому захоплено обіцяє, що і він буде, як виросте, на такій їздити.
Після господарювання по дому Валерій Олександрович поспішає на зміну. На роботу, яка йому до душі, де його поважають і цінують, і без якої він просто вже не уявляє свого життя.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
