Уже четверті жнива Україна проводить у війні. Тяжко з різних причин. Багато хліборобів полягло на фронтах, багато зранено, багато в полоні. Та земля ж не винна — виросло на ній збіжжя, і його збирати треба. Щоб був хліб людям: і захисникам, і пайовикам, і сільським, і міським. Бо всі їсти хочемо.
Прийшла жнивна пора і на поля фермерського господарства «Олла», що у Семенівському старостаті Криничанської селищної ради. Тож ми попросили його керівника Олександра Миколайовича Муху розповісти про хід жнив. Він і пару світлин нам із жнивного поля надіслав, але ж так здалеку, на них комбайнера та водія ледь видно.
— А не можна комбайна заглушити, щоб хлопців зблизька сфотографувати, — розповідає Олександр Миколайович. — Стане комбайн — стане вся робота. А тут кожна мить на вагу золота.
На комбайні працює Ігор Миколайович Бабенко, а зерно транспортує Сергій Мельник. Обоє з букетами хвороб. Але й з них уже бронь знята.
— Морози дуже вдарили і по пшениці, і по гороху, і по ячменю. А потім ще й спека додала свого жару. Дощі ріденькі та й ті по 5-7 мм. Все це укупі значно вплинуло на результати, — ділиться невеселим фермер.
Горох по 15 центнерів з гектара дав, ячмінь — по 30, пшениця по гороху — по 50. Це кращі площі, їх у господарстві уже зібрали. Тепер збирають інші, пошкоджені навесні морозом, а ще нестачею вологи. Ріпак теж не дуже радує, з цих же причин. Та й посіяли його мало, бо теж не було вологи у грунті.
— Все таке дрібне, щупле, — це про зерно так Олександр Миколайович розповідає. — Одне радує — клейковина непогана.
ФГ «Олла» свої паї довірили понад 200 пайовиків. Попри усі труднощі з ними фермер Олександр Муха розрахується, як і обіцяв. У нього вже четвертий рік, як кажуть, два фронти, які він з честю тримає. Один — земля, яку треба засівати, обробляти, збирати. Другий — допомога Збройним силам України.
Четвертий рік поспіль у садибі фермера щодня шквариться, вариться, печеться, консервується. Волонтерська кухня облаштована прямо в гаражі. Четвертий рік, як родина фермера Олександра Мухи, його дружина Людмила, доньки Альона та Ліля, найближчі родичі з допомогою небайдужих семенівців, волонтерів готують величезні партії харчів на ЗСУ. Скільки для цього треба електроенергії, газу скрапленого, фізичних сил і здоров’я.
— Не хочеш годувати чужу армію — годуй свою, — переконаний Олександр Миколайович. — Спочатку готували передачі для своїх земляків, потім для всіх, хто просить, транспортуючи до хабу Наталі Дзюри у Світлогірське. Навіть причеп потужний до легковика купили для цього. А тепер Наталія сама за продуктами для захисників приїздить.
Щодня перед виїздом у поле Олександр Миколайович завантажує 4-відерну каструлю картоплею з м’ясом, цибулькою, приправами і ставить на вогонь. Проконтролювавши степ, він поспішає у місто, щоб прикупити те з городини, чого не вистачає. Бо всього треба велетенськими нормами — хоча б і тієї моркви. Садили всього багато, та спека засушила овочі. А без них ніяк.
Не жаліє нічого для захисників Олександр Муха. Третій рік ніяких добрив не вносить, бо копійка повсякчас для забезпечення кухонного війська потрібна.
— До цього якось без кредитів виходило трудитись, а далі, мабуть, доведеться їх брати, — ділиться наболілим.
Мирного неба і міцного здоров’я зичить Олександр Миколайович всім землякам. І вперто, попри війну, погодні примхи і викрутаси пре далі свого нелегкого фермерського плуга. Хай благословить вас Господь за вашу незламність і віру у світле майбутнє України.
Галина ЛИТОВЧЕНКО
