8 липня Євгенію Кіщенку з Божедарівки мало б виповнитись 35 років. Але у пам’яті його мами Ірини Іванівни, рідних, друзів, земляків він назавжди залишиться тридцяти-трьохрічним. Бо саме у такому віці, боронячи Україну від російських окупантів, 7 жовтня 2022 року під Бахмутом загинув Євгеній Вікторович Кіщенко.
І хоч скоро вже виповниться два роки від того страшного дня, для мами Євгенія він завжди буде з нею. Вона житиме, дихатиме ним. Пам’яттю, спогадами про свого єдиного синочка, веселуна, жартівника, душу компанії.
— Женя міг не йти на війну, мав бронь від ДТЕК «Дніпровські електромережі», — згадує Ірина Іванівна, — та пішов добровольцем у складі 93-ої бригади «Холодний Яр». Звільняв Харківщину, воював на Донецькому напрямку під Бахмутом. Влітку 2022 року отримав першу нагороду – медаль «За незламність». Другу – орден «За мужність» ІІІ ступеню, до якої був представлений, вже не встиг. Мені її вручили майже через рік, — каже згорьовано жінка.
Ой, невеселий, болючий для Ірини Іванівни цей ювілей синів. Його 35-річчя вона стрічатиме без нього. Без його жартів, без його посмішки, без його вміння «кіпішувати» — радіти життю і запалювати цією радістю інших.
— Він був такий цілеспрямований, чесний, справедливий. Все у нього виходило залюбки, до чого б не брався. Дуже любив своє селище, товаришів, однокласників. І вони його дуже любили, — розповідає мама.
…Ірина Іванівна все робитиме, як раніше. Буде старатись, щоб було чим пригостити друзів сина, готуватиме добрики для відправки на передову. Вона це робила, коли син воював, робить і тепер, коли його справу продовжують побратими, земляки-божедарівці.
Усім мамам, діти яких загинули на війні, дуже хочеться, аби їх синів пам’ятали. На честь Євгенія шумить алея дерев біля Божедарівського селищного будинку культури. Про це подбала мама Ірина. Як і про ремонт громадської криниці на вулиці Першотравневій.
А про захоплення Євгенія футболом нагадує юним землякам спортінвентар, який Ірина Іванівна придбала для ліцею та ПТУ-71.
Щоразу, здійснюючи те чи інше добре діло, жінка вже підсвідомо робить це для Жені – свого промінчика сонця, її надії і опори. Який уже з небес дає Ірині сили жити далі, молитись за дітей інших матерів, наших захисників, вірити у перемогу і наближати її.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, “Нові рубежі”
