Валентина Федорівна Дорошенко із Світлогірського з дитинства любить читати. Як записалася до найближчої бібліотеки у сьомому класі, так і понині на 80-ому році життя не розлучається з книгою. Зараз вона активна читачка Криничанської центральної бібліотеки для дорослих. А нещодавно стала ще й учасницею жіночого салону «Роксолана», який діє при закладі — такого собі клубу за інтересами, де збираються шанувальники книги, поезії, вишивання тощо.
Народилась Валя на 6 кварталі Криничок у простій селянській багатодітній родині Феденків. Початкову освіту здобула у так званій «сичовській» школі (де Сичов був директором) на 4 кварталі.
Далі вчилась у середній школі. Звідки дорога дівчини пролягла на працю у місцевий колгосп. Тринадцять літ пропрацювала у ньому. А далі доля трошки усміхнулась Валентині — з колгоспної роботи перейшла на працю у системі державного страхування.
— На перший погляд ніби не важка праця, пов’язана з людьми й документами, — згадує Валентина Федорівна. — Але ж обслуговувала я жителів Маломихайлівки та ближніх сіл. Добиратись було нелегко. Особливо у холодну пору року. Часто попутнім транспортом. А це і час, і можливість підхопити застуду. Та й з людьми треба було вміти спілкуватись, аби вони погодились застрахувати своє майно.
І так 17 літ пролетіло. Може б і до пенсії там трудилась, та дочки сказали — досить тобі голосувати на дорозі, — ділиться Валентина Федорівна. — Три роки не допрацювала до пенсії, — згадує.
Швидко виросли їхні з чоловіком Анатолієм Григоровичем діти — Антоніна і Вікторія. Завели свої сім’ї. Нині Валентина Федорівна багата на чотирьох онуків — Андрія, Максима, Сашу та Аню, шістьох правнуків — Аню, Тарасика, Захара, Макара, Мію та Еву. Всі вони дуже люблять бабусю.
— Онуки виконують всі мої забаганки, — розповідає Валентина Федорівна. — Куди скажу, туди і везуть. Що мені треба, те й привозять.
Моя співрозмовниця мешкає із родиною меншої доньки Вікторії Мішенської. Навідується до неньки і старша — Антоніна Панчоха, яка разом з чоловіком Сергієм займається фермерством.
— Колись я дітям підставляла плече, як ставали на ноги, тепер вони про мене піклуються і дбають, — розповідає жінка.
У свій досить таки поважний вік вона виглядає, я б сказала, по-міському. У граційному капелюшку у тон плаття (буває, що власноруч пошитому). І сумочка підібрана зі смаком, і взуття.
Крім читання, захоплюється Валентина Федорівна ще й квітами. Особливо любить лілії. Розводила їх раніше і для себе, і на продаж.
— І сама у людей купувала. Наприклад, у Олександра Олександровича Мітютька з Криничок, про якого недавно «Нові рубежі» писали. Любить все живе земляк наш, уміє і знає, як за квітами, деревами доглядати. І охоче ділиться своїми знаннями. Дуже йому за це вдячна, — говорить моя співрозмовниця.
Отак непомітно ми й до газети добралися, яку Валентина Федорівна передплачує ще з 1968 року. Писали «Нові рубежі» і про їхню родину. Було це, як каже вона, у 1969 році. Коли місцевий колгосп імені ХХ з’їзду КПРС побудував для молодих сімей будинки.
— Ми були першими поселенцями у них. Я перебувала у декретній відпустці з малою дитиною вдома. Одного разу до нас завітали журналісти, щоб написати, як ми усією вулицею справляли новосілля. Хоч і було це понад пів століття тому, а приємно згадувати ту подію, — тішиться літня жінка.
Особливо приємно їй було розповідати про своє знайомство із книгою «Освячені степом», яку недавно видав наш колега Микола Касян. Як читач із багаторічним стажем, вона попросила у бібліотекаря Тетяни Панасенко почитати щось про Криничанщину. Їй і запропонували твір журналіста, якого жінка знала по багатьох публікаціях у газеті.
— До речі, я була першою читачкою книги, — пишається моя співрозмовниця. — Розуміла,що твір не буде художнім, швидше — історичним. Але як легко читаються всі нариси, оповідки. А коли дійшла до заголовка «Баба Саша з Ганнозачатівки», де описано нашу родину, то отетеріла. Бо ж і про мене там згадується.
— Виявляється, що коли моїй мамі Олександрі Іванівні Феденко (Білик) виповнилось 90 років, до неї завітав Микола Касян, щоб розповісти про її долю у газеті. А оскільки я жила окремо від мами, то про ці відвідини журналіста районки не знала, — ділиться схвильовано Валентина Федорівна. І продовжує:
— А далі знаходжу розповідь про мамину сестру Віру Тупас, яка пройшла всю Другу світову медсестрою. У книзі багато розповідей про людей Криничанського району — ветеранів, хліборобів. І про наші села — Повітове, Михайлівка, Лугове, Трудове, Чапаївка, Первозванівка, Червоний Прапор та багато інших.
Валентина Федорівна не втомлюється називати героїв книги. Це родина Кузьменків з Калинівки, Івлюшкіних з Олександрівки, Олексій Воронов з Гуляйполя, брати Яків та Дмитро Биченки з Маломихайлівки, фронтовики Михайло Ачімов із Щорська, Іван Мирошниченко із Жовтневого, Григорій Ткаченко з Криничок. А ще енергетик Іван Стрельцов з Криничок, водій Іван Чехович із Світлогірського, механізатор Павло Дуда із с. Прожектор, сільський голова Віктор Хомяченко з Гуляйполя.
— Є у книзі журналіста розповіді про господиню книжкової скарбниці з Дружби Антоніну Ковбель, зенітницю під час війни Неонілу Кобернік з Веселої долини, сусідку по дачній ділянці Миколи Сергійовича Тамару Криницю, Варвару Кошак, яка 45 років пропрацювала у Криничанському ЗАГСі. Я ще багато можу назвати імен, заголовків, історій про людей, яких ми знали, — підсумовує Валентина Федорівна. — Про них дуже тепло і яскраво розповідає у своїй книзі Микола Касян. Впевнена, що не тільки я, а й багато моїх земляків із великим задоволенням прочитають книгу багаторічного журналіста «Нових рубежів». А мені хочеться мати її у себе. І не одну, а кілька, щоб подарувати рідним людям, для яких вона теж стане дорогою. Бо ж у книзі — життя наше і наших батьків. Імена людей, які багато зробили для Криничанського району. Низький уклін Миколі Сергійовичу Касяну за насолоду, яку він подарував своєю книгою, — дякує прихильниця творчості нашого колеги.
Гадаємо, що дуже скоро бажання Валентини Федорівни Дорошенко здійсниться. Це у телефонній розмові пообіцяв автор «Освячених степом». Що ж до газетних рядків сьогодення, то, можливо, колись і вони зберуться до купи у ще одній книзі. Після війни, після перемоги.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, “Нові рубежі”
