Добрий день Святий Миколаю! Ніколи не писала листів ні Діду Морозу, ні Тобі. А цього року вирішила спробувати щастя. Я ж бо Миколаївна.
Що писати про себе? Давно вже вийшла з дитячого віку, але досі хочеться вірити в дива. Дуже люблю читати книжки, дивитись хороші фільми, слухати музику. А ще спілкуватись з людьми. Раніше любила порпатися в городі. Бо цікаво було дивитись, як і що росте.
Любила і по гриби вибиратись, і з вудкою біля ставка посидіти. Кажу – любила… Адже майже три роки практично прикута до ліжка. І якби не добрі люди, хто знає, як би мені довелось. Тому і хочу висловити подяку всім, хто мене підтримує і словом, і ділом. По-перше, це моя двоюрідна сестра Маринка, котра зараз живе в Одесі. Переживши окупацію в Херсоні, втративши будинок в рідному місті, вона не втратила людяності та співчуття. Практично не маючи нічого за душею, вона ділиться зі мною останнім. Дякую тобі, Маринко, і пишаюся племінниками, які воюють за Україну в лавах ЗСУ.
Друга подяка моїй подрузі Тетянці з Кам’янського за підтримку, за смаколики, за довгі бесіди по телефону.
Ще хочу подякувати двом своїм подругам з Катеринополя. Разом з чоловіками вони підтримують мене і допомагають, чим можуть. Це Катерина Олексіївна та Анатолій Михайлович Приймаки і сім’я Любові Миколаївни та Анатолія Станіславовича Сажків. Велика подяка їм від усього серця та низький уклін.
Не обмину подякою і нашу сільську бібліотекарку Тетяну Миколаївну Копайгородську-Новікову. Скільки книжок вона переносила мені, скількох авторів я відкрила для себе з її допомогою. Навчившись читати в чотири роки, я все життя не розлучаюсь з книгою. Дякую тобі, Тетянко!
Хочу згадати теплим словом своїх сільчан: Галю та Юру Жовтих, Наталю Колядюк, Крістіну Логвин та дівчат із Катеринопільського старостату – Люсю Іванову та Валю Сапожнікову. Дякую за все добро, що ви зробили для мене.
Для мене 2023-й був різним. І солоне, і гірке бачила. Та було і хороше. Саме в цьому році я познайомилась з Галею Литовченко. І хоч ми спілкуємось поки що по телефону, та я вірю, що наша зустріч відбудеться. Що одного разу я завітаю в редакцію газети. Нехай і з ціпочком, але твердо стоячи на ногах.
Що написати Тобі, Святий Миколаю, про свої мрії та бажання. Найзаповітніша мрія, напевне, як і у всіх українців, щоб закінчилась війна, щоб не гинули люди, щоб матері діждались синів, дружини – чоловіків, а сини та донечки – своїх татусів. Хочеться, щоб по небу летіли не шахеди та снаряди, а білі хмарки. Щоб рясно цвіли сади, щоб щедро колосились хліба.
Друга моя мрія – щоб ходила маршрутка з Кам’янського у наше село. Щоб люди мали змогу з’їздити у справах і у місто, і в Кринички, і у Божедарівку. Хай би вона виходила о 7.15 з села, а поверталась би з міста о 14.00. За цей час люди поробили б всі справи: і по магазинах би походили, і в лікарню потрапили б, і за світло та газ би все дізнались. А то живемо у глухому закуті — ні виїхати, ні заїхати. Машини власні не у всіх є.
А ще маю мрію, для мене найболючішу: потрапити до хорошого травматолога-хірурга. Бо ніякі ліки мені вже не допоможуть. Якщо кістка на поламаній нозі не зрослася за три роки, то вже вона і не зростеться. Ось і мрію про сучасний протез та інвалідний візок. І так хочеться дива!
Кажуть, у Криничках працював травматолог від Бога – Ігор Володимирович Довгалюк. Люди до сих пір згадують добрими словами і його, і його батька. От би потрапити до такого на лікування. Або до львівських лікарів, які допомагають таким людям, як я. Не знаю, чи здійсниться моя мрія, але так хочеться вірити у нездійсненне.
А ще дуже хочеться мати у своїй домашній бібліотеці книги Марини Павленко (з циклу «Русалонька з 7-В»). Я ж бо теж з першого по восьмий клас вчилась в Херсонській школі №33 у «В» класі. Чи стоїть хоч та школа нині, чи вже вщент розбита рашистами? Та найбільше б раділа книгам Макса Кідрука — молодого та перспективного українського письменника Максима Івановича Кідрука. Читаючи його, і насмієшся, і насумуєшся. Та й замислитися автор змушує.
Оце і всі мої мрії. А чи здійсненні вони, це вже Тобі, Святий Миколаю, вирішувати. Тож зичу Тобі здоров’я і многая-многая літа. Щоб ще багато-багато віків Ти виконував людські мрії та побажання.
З повагою КИЦЮРА Лідія Миколаївна, 64-річна пенсіонерка, яка ще не втратила дитячої віри в дива.
село Катеринопіль, тел. (098)823-99-64
