Криничанець Анатолій Силович Білоус був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Він працював на четвертому енергоблоці. 28 квітня 1986 року Анатолій відзначив свій 21-й рік народження. А 30-го — був призваний на військові збори для участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
— Перші дні, — пригадує Анатолій Силович, — ми будували наметове містечко для військових частин. Потім воно стало місцем дислокації знаменитої Оранської бригади. А потім був четвертий енергоблок станції. І все, що залишилося від нього після вибуху.
«Дивитись на все те було страшно — скрізь покручені металеві конструкції, які донедавна здавалися надміцними. Ліквідаторам поставили завдання: зняти заражений шар грунту навколо зруйнованого енергоблоку. Вони вантажили його на вантажівки, працюючи по 8 годин на зміну. Відпочивали лише, коли їли та спали. І так кожен день, без вихідних і відпочинку», — так описує ті часи у своїй книзі «Доля обрала нас» наш земляк-гуляйпілець, теж ліквідатор, голова Криничанської районної ГО «Союз Чорнобиль України» Юрій Валентинович Пархоменко.
Доводилось працювати у зоні високих радіоактивних полів. Та ліквідаторів ніхто не посвячував у те, скільки опромінення вони отримували щодня.
— Записані мої 20,7 рентген ніяк не відповідали фактично отриманій дозі, — розповідає Анатолій. Та про це він дізнався вже набагато пізніше. А тоді робили усе необхідне без зайвих питань, бо треба було.
На військових зборах Анатолій Білоус пробув майже місяць, до 25 травня. Опісля повернувся у рідні Кринички, де народився і виріс.
Батьки Анатолія — звичайні сільські трударі. Тато Сила Васильович працював водієм вантажної машини у колгоспі «За мир» та ім.Калініна. Мама Лідія Василівна трудилася у цьому ж господарстві дояркою, а згодом куховарила на ПТО.
Анатолій у родині був єдиним сином. Тато майже скрізь брав його з собою: і кермувати на авто, і ремонтувати техніку. Тож і не дивно, що вже у вісім років Толя міг спокійно сам, хоч батько і сидів поряд, кермувати їхнім «жигуликом». Тільки на сидіння йому підкладали подушку, бо хлопчина був невеличкого зросту.
У старших класах Криничанської середньої школи Анатолій навчався у групі, де готували водіїв-професіоналів. Вчився добре, бо ж практику мав відмінну ще з дитинства. Згодом отримав посвідчення водія. Після школи відразу став працювати: трудився у автогаражі колгоспу «За мир» слюсарем. А у 1983-му юнака призвали на строкову. Служив на Житомирщині, у підрозділі бойового забезпечення ракетної частини. Необхідно було постійно бути у бойовій готовності для запуску ракетного комплексу.
В армії Анатолію довелося брати участь у гасінні пожежі, і не навчальної, а справжньої — лісової. Анатолій Білоус тоді чітко виконав поставлене завдання і не дав вогню перекинутися далі. За зразкове виконання службових обовязків Анатолій Білоус був удостоєний честі сфотографуватися на фоні розгорнутого прапора їхньої військової частини.
Після повернення зі служби трудився у Дніпродзержинську на автобазі водієм. Невдовзі доля звела його з чарівною дівчиною Наталією, яка потрапила в Кринички за направленням і мала б відпрацювати у дитячому садочку селища 3 роки. Та після знайомства з Анатолієм так і залишилася тут назавжди. А Кринички і для неї стали рідними.
Анатолій Силович та Наталія Миколаївна Білоуси разом уже 39 років. Народили та виховали трьох дітей: старшу Ольгу і двійнят — Оксану та Ігоря. Усім дітям дали вищу освіту. Оля закінчила Криворізький економічний університет. Оксана здобула вищу освіту у Дніпропетровському хіміко-технологічному університеті, Ігор закінчив аграрний університет.
Втіхою для Анатолія і Наталії є їхні онуки Матвій і Злата, яких подарувала Ольга. Матвієві уже 15 років, Златі — 13, навчаються у Криничанському ліцеї №2.
На вихідні чи свята у батьківській хаті часто збирається уся Білоусівська родина — і діти, і онуки, їхні друзі та знайомі. Тоді скромний і мовчазний господар Анатолій Силович стає говірким і веселим. Розповідає молоді про автомобілі, іншу техніку. І не тільки розповідає, а ще й показує, як працює той чи інший механізм. Для цього хутчіш веде до свого гаража любителів техніки. А ті не перестають дивуватися, як же у нього все там до ладу: розкладено по поличках, кожна деталь, кожен гвинтик на своєму місці.
Анатолій Силович в усьому любить порядок. Він вже понад 10 років трудиться у ДНЗ «Вишенька» електриком. Будь-яку неполадку може вмить полагодитити, будь-яку проблему вирішити. До Силовича несуть усяку зламану техніку: чайники і праски, парасольки і сумки, годинники і кавоварки. Чоловік уважно усе передивляється. А там, дивись, день-два, і вже повертає господарю справний прилад.
Як і годиться справжньому чоловіку, Анатолій Білоус, побудував дім, народив сина, виростив сад. У хаті, де нині мешкає зі своєю родиною, все зроблено його руками. Він вміє і полички змайструвати, і перебудувати щось за необхідності.
Крім саду, Анатолій Силович плекає виноград. У нього понад два десятка сортів. Силович сам уміло обрізає, підживлює, обприскує, доглядає. І виноградник віддячує господареві щороку смачним врожаєм.
Тихий і більше мовчазний по натурі Анатолій любить рибалити. Він і всіх домашніх залучив до цього. Дружина Наталія Миколаївна на риболовлі любить відпочити душею: слухає спів пташок і милується природою. А діти разом з батьком змагаються. Улов Оксани нерідко перевершує трофей Силовича.
Анатолій Силович гуртує родину іще одним заняттям — тихим полюванням. Усіх піднімає раненько, і їдуть Білоуси збирати гриби. А їх цієї осені вродило чимало.
Для дружини, дітей та онуків Анатолій Силович є їхнім сонечком (так з любов’ю називає свого коханого чоловіка дружина Наталія), що зігріває, оберігає їхнє життя. У найскладніші періоди він мовчки підставить плече коли треба, і добрим словом підбадьорить, і слушну пораду дасть. Він не кидає слова на вітер, а робить свою справу, з любов’ю.
У душі його і досі гучним дзвоном дзвенить Чорнобиль… Який стількох його друзів уже відправив у засвіти, стільки здоров’я відібрав і в Анатолія. Та він не здається. «Ми іще повоюємо. Поборемося за життя, за перемогу», — каже.
Олена МУШИК
