Олена МУШИК, журналістка “НР”
Доля звела їх у 1973 році. Тоді, 8 листопада, обидва юнаки (один з Криничок, а точніше з Червоного Яру, інший — з Кам’янського), були призвані на строкову службу. Проходили її Олександр Високопоясний та Віктор Дегтярь в автороті міста Сміла.
Два роки армійської служби пролетіли швидко і непомітно. Хлопці обмінялися адресами і роз’їхалися по домівках. Кожен потрапив у вир свого буденного життя. Олександр трудився водієм у колгоспі. Затим був Чорнобиль. Після чоловік знову повернувся за кермо, працював у газовому господарстві, пізніше займався перевезеннями.
Віктор після армії, як і мріяв, закінчив автодорожній технікум, затим заочно Київський автодорожній інститут. Працював у ДАІ, де незмінно протрудився 25 років.
І яке б не було складне життя, друзі постійно знаходили час для зустрічей. Тепер уже сім’ями: Олександр і Валентина Високопоясні радо приймали у себе, мов рідних, Віктора і Тетяну Дегтярів. А ті зустрічали на гостини у себе Олександра і Валю. Здружилися так, що Олександр Таню називає не інакше, як сестра. Дивлячись на батьків, і їхні діти здружилися між собою: у Олександра двоє синів, у Віктора — син і донька. А тепер вже діти їхніх дітей, п’ятеро онуків Олександра і Валі та двоє Віктора і Тані — теж друзі.
Ось така справжня чоловіча дружба довжиною у 50 років з’єднала аж три покоління. Нині родина Дегтярів мешкає у Харкові. Туди переїхали перед повномасштабним вторгненням рашистів, у 2021 році. На собі відчули масовані ракетні обстріли. Щодня, подекуди по десятку разів. Траплялося, що днями не виходили з укриття. Спати нерідко доводилося на долівці. А коли трохи стишилося, зібралися і поїхали до друзів у Кринички. Зараз знову у Харкові. Так і катаються туди-сюди. В Кринички приїздять, як до рідних, бо точно знають, що тут їм завжди раді.
І кожна така зустріч колишніх армійських друзів неповторна і цікава. Щоразу їм є про що поговорити, що згадати, є про що помріяти… А мріють родини про одне — нашу перемогу і мир.
Домовились, як тільки це станеться, Високопоясні відразу ж поїдуть до друзів у Харків — чарівне місто України, місто своєї мрії, куди так і не встигли навідатись до друзів до війни.
І там зберуться за столом три покоління справжньої дружби. Будуть згадувати. Будуть мріяти. Будуть жити!
