Наталія Василівна Єремець з Криничок з «Новими рубежами» скільки себе пам’ятає. За словами жінки, районку, так просто і зрозуміло називали свого часу «Нові рубежі», вона читає ще з дитинства. Та й читати вона навчилася з газетою.
Спочатку «НР» передплачували її батьки. А вже згодом, як вийшла заміж, Наталія Василівна з чоловіком Володимиром Петровичем щороку обов’язково справно виписували улюблену газету. Без чогось могли обійтися. А без «Нових рубежів» — ніяк. Газета для них як рідна, ніби член сім’ї, ділиться Наталя Василівна. У минулому році, як і годиться, самі передплату оформили заздалегідь. А вийшло так, що ще й брат Наталії Василівни — Олександр Васильович Ус зробив їм приємний сюрприз на новорічні свята — оформив річну передплату на видання. Тож у 2023 році на адресу Єремців і приходили дві газети. А вони і не шкодували, не відмовлялись. Навпаки — були задоволені, що тепер кожен із подружжя першим читав, перечитував свої «рубежі», коли і як хотів. Наталія Василівна і Володимир Петрович дізнавались місцеві новини, по декілька разів перечитували розповіді про знаних на Криничанщині людей, про наших воїнів, які стоять на захисті України, і тих, які, на жаль, молодими журавликами відлетіли на небо…
Наталія Василівна, навіть коли дві газети ходили, уже за звичкою робила вирізки цікавих матеріалів. Усе старалася приберегти, приховати до свого часу. До речі, таких вирізок і навіть окремих номерів газети, які на сьогодні вже, так би мовити, стали раритетом, у Василівни чимало. Вона, буває, витягує той скарб із шухляди — і ніби душею відпочиває, пригадуючи людей, які свого часу прославляли Криничанщину працею і здобутками. А ще згадує своє дитинство, юність, молодість. «Як же швидко роки пролетіли. І коли тільки встигли…», — думає.
Наталка народилася у 1957-му у звичайній сільській родині.
— Тато Василь Олександрович Ус усе життя пропрацював на землі. Його надійним тилом, підтримкою і опорою була наша мама Марія Романівна, — з теплом в очах пригадує батьків Наталія Василівна. Вона була меншою у родині, брат Сашко — старшим. Олександр Васильович Ус пішов батьківською стежиною: з дитинства трудиться на землі. Нині свій досвід, знання та секрети сільськогосподарської науки передав синам.
Наталка була бажаною дитиною в сім’ї. Тато прямо марив донечкою. Коли народилася, носив і дружину, і донечку на руках. Батьки Наталки усе життя протрудилися в колгоспі «За мир». Мама — дояркою, тато — різноробочим. Вони увесь час були на роботі: йшли вдосвіта і поверталися пізно. Тож дитячі роки дівча проводило з бабусею Веклою Михайлівною. З нею навчилася і по господарству поратися, і скрізь за бабусею хвостиком ходила. Ясла Наталка не любила, часто тікала. Тому бабуся Векла зголосилася сидіти з непосидючим дівчам. І досі у пам’яті Наталії Василівни казки її дитинства, які бабуся Векла уміла так цікаво розповідати, що ніяких мультиків не треба було.
Затим була початкова Іллінська школа, згодом Новоселівська восьмирічна. Після 8-ми класів юнка пішла працювати у місцеве відділення зв’язку. Спочатку доставляла телеграми адресатам. Паралельно ще й вчилася, закінчила курси телеграфістів та влаштувалася в ТУРМ. Там протрудилася 19 років телефоністкою і радисткою. А вечорами, аби здобути середню освіту, вчилася у вечірній школі.
У 18 років дівчина зустріла своє перше і єдине кохання. Струнка статна дівчина відразу впала в око Володимиру. Це було у 1975 році. Володю забрали в армію. А Наталка чекала на нього три роки. Дочекалася. І 6 травня 1978 року вони побралися.
Аж самим не віриться, що вже стільки років разом — і в горі, і в радості, в турботах і відпочинку. І не самі, а зі своїми дітками — донькою Юлею та сином Євгеном. Які вже теж виросли, одружилися. У родині Єремців додалося іще дітей: є тепер невістка Іра і зять Сергій.
Рід Єремців розростається: діти подарували батькам онуків Віку та Лєрочку, Максимку та мізинчика Тимурчика. Старша онучка Єремців Віка вже закінчила інститут і працює в Дніпрі. Лєра вчиться на першому курсі. Онук Максим — у фізкультурному коледжі, захоплюється футболом. А найменший онучок Тимур любить футбол і бокс. Онуки — найбільша радість і втіха бабусі Наталії та дідуся Володі.
Часто, не тільки на свята, збираються усі Єремці на батьківському обійсті. Радіють, що є така можливість. Згадують щасливі мирні роки, з цікавістю слухають спомини Наталії Василівни та Володимира Петровича про те, скільки вже років вони прожили на цьому обійсті. Цей дім був збудований ще батьком Володимира, Петром Семеновичем. З ним подружжя прожило під одним дахом 21 рік. А вже згодом самі дбали та покращували своє проживання. Посадили яблуневий сад, черешні, абрикоси, сливи. Виплекали виноградник, чималі ділянки малини та полуниці. Усе заради того, щоб було чим пригостити онучат. І сьогодні, здебільшого, щоб відволіктися від переживань та негативних думок, дбайливо доглядають за насадженями. І вірять у перемогу та, як можуть, наближають її.
А коли діти й онуки роз’їжджаються, Наталія Василівна сідає у дворі і милується різнобарв’ям своїх півоній, бузку, троянд, лілій, у якому потопає усе їхнє обійстя. Разом з чоловіком Володимиром Петровичем пригадують своє життя, у якому вони були молоді і щасливі. І виглядають свої «Нові рубежі», які ще не на пенсії, хоч мають уже солідний вік!
У листопаді у видання ювілей — 85 років з дня його заснування. Тож не підтримати, не передплатити «Нові рубежі» Єремці не можуть. Бо розуміють, що їхня газета — це не просто наша історія. У «Нових рубежах» часточка душі кожного із нас, історія та життя наших батьків, дідів, нашого славного Криничанського краю.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
